Міжнародне приватне право - Фединяк Г. С. - 14. Рішення Європейського суду з прав людини та порядок їх виконання на території України

Сьогодні в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який передбачає механізм реалізації рішень Європейського суду з прав людини на території України. Ним є Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 березня 2011 р.). Відповідно до його норм рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною та здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Згадуваний Закон визначає поняття "рішення", що підлягають виконанню на території України та поняття "виконання" такого рішення. Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справах проти України є:

1) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

2) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України;

3) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;

4) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України (ст. 1). Під виконанням таких рішень розуміють: виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру (ст. І).

За загальним правилом, виплата відшкодування здійснюється у тримісячний строк з моменту набуття рішенням Європейського суду статусу остаточного або у строк, передбачений самим рішенням Європейського суду. У випадку порушення зазначених строків на суму відшкодування нараховується пеня.

Відшкодуванням відповідно до норм вказаного Закону вважається: а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду (у випадку, якщо внутрішнє законодавство України передбачає лише часткове відшкодування за порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, то Європейський суд сам визначає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію); б) сума грошової виплати на користь стягувача, визначена у рішенні Європейського суду щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду про схвалення умов односторонньої декларації.

Додаткові заходи індивідуального характеру застосовуються з метою забезпечення відновлення порушених прав. Вони застосовуються поряд із виплатами по відшкодуванню. Такими заходами є: 1) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї. Таке відновлення здійснюється, наприклад, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі або шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом; 2) інші заходи, передбачені в рішенні Європейського суду з прав людини.

Додаткові заходи індивідуального характеру здійснюються невідкладно та у строки, визначені рішенням Європейського суду та/або чинним законодавством України.

Заходами загального характеру є: 1) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; 2) внесення змін до адміністративної практики; 3) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; 4) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї, а також практики Європейського суду з прав людини прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також із триманням людей в умовах позбавлення свободи; 5) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету Міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до рішення Європейського суду з прав людини з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень. Перелік заходів загального характеру не є вичерпним, а відповідальність за їх виконання покладається на відповідні центральні органи виконавчої влади.

Метою застосування заходів загального характеру є забезпечення дотримання Україною положень Європейської конвенції 1950 р. та Протоколів до неї, порушення яких встановлене рішеннями Європейського суду; забезпечення усунення недоліків, які є в основі виявлених Європейським судом правопорушень; усунення на території України підстав для надходження до Європейського суду заяв проти України, спричинених питаннями, що вже були предметом розгляду в суді.

Загалом, процесуальний порядок виконання рішень Європейського суду здійснюється згідно з нормами Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 2006 р. та Закону України "Про виконавче провадження" від 1999 р. (в редакції Закону від 4 листопада 2010 р.).

З питань порядку виконання рішень Європейського суду на території України приймаються також роз'яснення органів правосуддя України. Таким роз'ясненням, наприклад, є Інформаційний лист № 01-08/350 від 10 червня 2009 р. "Про деякі питання оплати державним митом позовів Міністерства юстиції України до підприємств та організацій про стягнення сум на відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у зв'язку з виплатою коштів у порядку виконання рішень Європейського суду з прав людини". Відповідно до цього роз'яснення органом представництва, згідно із ч. 4 ст. 9 Закону України від 23 лютого 2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, є Міністерство юстиції України.

Незважаючи на наявність низки правових актів, які регулюють порядок виконання на території України рішень Європейського суду, в Україні склалася ситуація, коли рішення цього Суду або не виконуються, або виконуються досить тривалий час. Переважно мова йде про рішення, якими присуджуються виплати по зарплатах, пенсіях, чи інших заборгованостях держави перед громадянами. У зв'язку з цим 15 жовтня 2009 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", яким визнав порушення Україною її зобов'язань за Європейською конвенцією 1950 р. та Протоколами до неї. А саме, порушення зобов'язань відповідно до п. 1 ст. 6 "Право на справедливий суд" Європейської конвенції та ст. 1 "Захист права власності" Першого протоколу до Конвенції, а також вказано на порушення ст. 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Європейської конвенції. У своєму рішенні Європейський суд зобов'язав Україну невідкладно запровадити на національному рівні ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів, які б унеможливлювали подібні порушення.

На виконання "пілотного" рішення в січні 2011 р. в Україні був розроблений проект Закону "Про гарантії держави щодо виконання рішень суду". Його положеннями вирішуються питання про погашення заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава. Зокрема, законопроект передбачив автоматичну компенсацію, яку сплачуватиме Державна казначейська служба, у разі зволікання із виконанням судових рішень, тим самим запобігаючи неодноразовим зверненням стягувачів до судів і збільшенню кількості судових проваджень.

Законопроектом пропонується також запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника-юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення суду за рахунок боржника.

Стосовно цього законопроекту 16 березня 2011р. Департаментом з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Комітету Міністрів Ради Європи було надано відповідні Коментарі. Метою цих Коментарів є сприяння державним органам України у виконанні ними своїх зобов'язань за Європейською конвенцією 1950 р.

Європейський суд неодноразово висловлював стурбованість стосовно відсутності або недосконалості національного механізму юридичного захисту пов'язаного з невиконанням чи неналежним (тривалим) виконанням судових рішень у різних державах. Про це було вказано, наприклад, у рішеннях у справі "Наговіцин і Налгієв проти Росії" № 27451/09 та № 60650/09, прийнятих 23 вересня 2010 р.; рішенні у справі "Гульмамадова проти Азербайджану" № 38798/07 від 22 квітня 2010 р.; рішенні у справі "Скордіно проти Італії" № 36813197 від 29 березня 2006 р.

Зазначені питання залишаються предметом розгляду Конференцій, що проводяться державами - учасницями Ради Європи з питань майбутньої діяльності Європейського суду з прав людини. Положення, прийняті на Конференціях, закріплюються у відповідних документах. Мова йде, наприклад, про положення Інтерлакенської декларації, ухваленої 19 лютого 2010 р. та Ізмірської декларації, ухваленої 27 квітня 2011 р.

Схожі статті




Міжнародне приватне право - Фединяк Г. С. - 14. Рішення Європейського суду з прав людини та порядок їх виконання на території України

Предыдущая |