Міжнародна макроекономіка - Козак Ю. Г. - 3.3. Ямайська валютна система

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку - припинення обміну доларів на золото - сталися такі події. У березні 1973 р. було введено плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, ієна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" - "кошик СДР" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитися від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті в 1978 р. в статуті МВФ було закріплено відмову від фіксованих паритетів і офіційно введено в дію Ямайську валютну систему.

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала як кінцевий засіб розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР - колективну валюту МВФ. Ця валюта стала елементом у структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їхній змішаний варіант.

3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найхарактернішим прикладом є Європейська валютна система (СВС) - породження СЕЄ.

4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватися країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.

Суть цих принципів зводиться до такого:

■ валютний курс повинен бути економічно обгрунтований. Країни мають уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг;

■ здійснювати інтервенцію, щоб згладжувати значні хаотичні короткострокові курсові коливання;

■ у разі проведення інтервенції враховувати інтереси інших країн. Було розроблено також основні критерії для визначення, чи виконує країна ці принципи.

На країни-члени МВФ покладалися зобов'язання: про вибір нового валютного режиму інформувати МВФ; співпраця країн-членів з МВФ та між собою у розв'язанні валютних проблем; національна економічна політика країн-членів повинна сприяти стабілізації валютних курсів.

Ямайською системою передбачалося скасування золота як офіційного міжнародного розрахункового засобу та міри вартості. Було скасовано офіційну ціну золота й розпочалася його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР.

Теоретично основою Ямайської системи було проголошено принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. За цих умов стало неможливо створювати оптимальну основу для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою "чистого" плавання не вдавалося досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньо-економічними процесами. Відтак у реальній практиці

Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів "управління"). Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції, щоб надати валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:

1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках іноземної та власної валюти;

2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від'ємних відсоткових ставок щодо іноземних вкладів тощо.

Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979 рр.) валютні курси достатньою мірою відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х - на початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилося на їхній конкурентоспроможності. Це відбувалося насамперед, тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов'язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть спричинювати і спричинюють значне і довгочасне відхилення курсів валют від паритетів їхньої купівельної спроможності, що призводить до деформації міжнародної торгівлі і платежів, утруднює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості в проведенні економічної політики (насамперед бюджетної та кредитної) провідних країн світу для стабілізації валютних курсів. На ряді нарад Великої сімки у 80-ті роки розглядалася проблема стабілізації валютних відносин і визнавалася необхідність колективних дій щодо зближення особливостей економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного механізму валютно-економічного співробітництва, конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники, як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торговельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни спільно виробленому курсу.

Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн "третього світу" в напрямі подальшої соціально-економічної інтеграції.

Результатом регіональної валютної інтеграції стало утворення Європейської валютної системи (ЄВС), яка формально почала діяти в 1978 р. її головною метою було стабілізувати валютні курси, зменшити економічну залежність країн-учасниць ЄС від дестабілізуючого зовнішнього впливу. ЄВС являє собою зону скоординованого плавання по відношенню до долара США курсів національних валют. ЄВС як форма організації відносин країн ЄС у валютній сфері, форма регулювання валютних відносин на наднаціональному рівні, грунтувалася на таких елементах:

■ ринковий курс валюти мав перебувати в межах ± 2,25 % від двостороннього центрального курсу або у виняткових випадках - у межах ±6 %. Ці межі в 1993 р. було розширено під впливом різних валютних коливань: ± 15 % ("європейська валютна змія");

■ створено європейську валютну одиницю екю - розрахункову одиницю, курс якої визначався як середньозважений курс валют країн ЄС;

■ створено Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), щоб надавати тимчасову фінансову підтримку країнам-членам для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснювати розрахунки за валютними інтервенціями країн-членів для підтримки валютних курсів. Ресурси фонду формувалися за рахунок виділення кожною країною 20 % своїх золотих та 20 % доларових резервів ЄФВС у формі постійно поновлюваних кредитів.

У 1998 р. Європейська валютна система перестала функціонувати. Головні причини її розпаду: відмінності у темпах інфляції країн-членів; недовіра до окремих центральних банків; об'єднання Німеччини, що вплинуло на загальну валютну ситуацію в ЄС, а також несумісність абсолютної мобільності капіталу, фіксованих валютних курсів і грошово-політичної незалежності в одній валютній системі.

У 1999 р. було створено Європейський економічний та валютний союз, що стало новою стадією розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС. У його рамках передбачався перехід до єдиної валютної та грошової політики, створення Європейського валютного інституту, Європейського центрального банку та введення єдиної валюти - євро.

Основним наслідком участі у валютному союзі є втрата країнами протекціоністських можливостей, пов'язаних із проведенням самостійної політики щодо обмінного курсу національної валюти для підтримки зовнішньоекономічної діяльності. Тому під час переходу до валютного союзу основним питанням стало визначення передумов, необхідних для досягнення країною-членом валютного об'єднання економічних цілей (повної зайнятості, економічного зростання, стабільності цін, рівноваги платіжного балансу) без необхідності зміни валютного курсу. Основною передумовою участі у валютному союзі є зближення, вирівнювання національних економік, згладжування їхніх відмінностей за певними критеріями, а саме:

O рівень інфляції, який не повинен перевищувати середнього рівня інфляції трьох європейських країн з найнижчою інфляцією більш як 1,5 %;

O рівень відсоткових ставок, які не повинні перевищувати середніх ставок трьох країн ЄС із найменшими показниками більше ніж на 2 %;

O обмінний курс валют, який має бути сталим у діапазоні коливань в існуючому в ЄС механізмі стабілізації обмінних валютних курсів упродовж щонайменше двох років;

O розмір річного дефіциту бюджету, який не повинен перевищувати 3 %;

O рівень акумульованого державного боргу, який має становити не більше ніж 60 % від ВВП.

Сучасну світову валютну систему в цілому характеризують такі риси: суттєве коливання валютних курсів, зокрема, щодо американського долара (періоди недооцінки долара змінюються періодами завищення його вартості); значна гнучкість валютних курсів, які, як правило, нескоординовані, незважаючи на існування вільного плавання, світова економіка не може звільнитися від міжнародної взаємозалежності, що накладає певні обмеження на здійснення національної економічної політики; нестійкість світової валютної системи до валютних криз та чутливість до зовнішніх шоків.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що розуміють під світовою валютною системою та які її складові?

2. У чому особливості золотого та золотодевізного стандарту?

3. Які основні принципи Бреттон-Вудської системи?

4. Які головні відмінності між Ямайською і Бреттон-Вудською системами?

5. Які характерні риси Європейської валютної системи?

Схожі статті




Міжнародна макроекономіка - Козак Ю. Г. - 3.3. Ямайська валютна система

Предыдущая | Следующая