Міжнародна економіка - Білоцерківець В. В. - 21.2. Глобальні проблеми сучасності: сутність, класифікація та їх загострення

Глобальні проблеми:

- обмеженість існуючих енергетичних ресурсів (рис. 21.1);

землі ,придатні та непридатні для землеробства

- проблеми нестачі питної води (рис. 21.3);

питома вага прісної води в загальних світових запасах води

Рис. 21.3. Питома вага прісної води в загальних світових запасах води

- проблеми забруднення повітря;

- проблема погіршення стану озонового шару;

- проблема міжнародного тероризму;

- проблема роззброєння та військової конверсії.

21.3. Глобалізм і національна економіка

Варіанти еволюції національної економіки в умовах глобалізації:

- Рух до лідерів;

- Поповнення геоекономічної периферії;

- Підтримка існуючого статус-кво та рівновіддаленість від головних полюсів сили в умовах формування поліполярної глобальної системи.

Розвиток національної економіки в умовах глобальної економіки може реалізовуватися або в межах Регіональних інтеграційних об'єднань або Акоординаційно, самотужки, спираючись лише на власні можливості та досягаючи власних цілей.

Позиціювання національної економіки на світових ринках і в глобальному виробничому процесі безпосередньо визначається її поточною та перспективною конкурентоспроможністю.

Конкурентоспроможність національної економіки визначається на рівні окремих фірм, що виробляють товари і послуги, й представляють національну економіку на світових ринках, та регіональному рівні Галузевих і міжгалузевих кластерів, у межах яких ці фірми функціонують.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки як основної рушійної сили світового економічного розвитку є однією з ключових умов виходу з рецесії країн, які зазнали значних втрат внаслідок світової фінансово-економічної кризи. Дослідження, що проводяться у цій сфері Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) охоплюють широке коло питань: виявлення та аналіз чинників найбільшого впливу на конкурентоспроможність, проведення порівняльного аналізу відповідних показників по більшості країн світу, розробка рекомендацій щодо механізмів покращення конкурентоспроможності окремих країн і регіонів.

Рейтинг конкурентоспроможності Global Competitiveness Report побудований на основі Індексу глобальної конкурентоспроможності1 (Global Competitiveness Index - GCI), який був розроблений професором К. Сала-і-Мартіном для ВЕФ і вперше представлений на ньому у січні 2005 р.

Для аналізу конкурентоспроможності національних економік використовуються статистичні дані, що враховують стадію економічного розвитку країни - базового розвитку (1), керованої ефективності (2), інноваційного розвитку (3) або перехідний етап (від 1 до 2 та від 2 до 3) (табл. 21.1). На конкурентоспроможність певної групи країн визначальний вплив має відповідна група факторів, для якої розраховується свій субіндекс. Зокрема, за класифікацією ВЕФ, Україна відноситься до країн перехідного типу від 1 до 2 етапу разом з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Єгиптом, Венесуелою та ін.. Росію віднесено до групи країн керованої ефективності (2), як і Китай, Аргентину, Бразилію, Південну Африку та ін.

1 Індекс вимірюється за шкалою від 1 (найгірший результат) до 7 (найкращий результат).

Таблиця 21.1

Рейтинг України за Індексом глобальної конкурентоспроможності в 2009-2011 рр.1

Складові індексу глобальної конкурентоспроможності

Рейтинг України з 2010-2011 (з 139 країн світу)

Рейтинг України з 2009-2010 (з 133 країн світу)

Зміна позиції України у порівнянні з минулим

Роком

1 група: Інститути

134

120

-14

2 група: Інфраструктура

68

78

+10

3 група: Макроекономічна стабільність

132

106

-26

4 група: Охорона здоров'я та початкова освіта

66

68

+2

5 група: Вища та професійна освіта

46

46

0

6 група: Ефективність товарних ринків

129

109

-20

7 група: Ефективність ринку праці

54

49

-5

8 група: Розвиненість фінансового ринку

119

106

-13

9 група: Технологічна готовність

83

80

-3

10 група: Обсяг ринку

38

29

-9

11 група: Конкурентоспроможність бізнесу

100

91

-9

12 група: Інноваційність

63

62

-1

В 2010-2011 рр.. Україна з індексом 3,9 значно втратила у рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ, посівши серед 139 країн світу 89-е місце перед Гондурасом (рис. 21.4) та демонструючи значне відставання від середньосвітового індексу (4,18). В 2009-2010 рр.. Україна посідала 82 місце з індексом 4,0 серед 133 країн світу.

індекс глобальної конкурентоспроможності країн в 2010-2011 рр. за даними веф

Рис. 21.4. Індекс глобальної конкурентоспроможності країн в 2010-2011 рр. за даними ВЕФ

Незважаючи на значні видатки, до яких вдавалися уряди для стимулювання попиту, протидіючи рецесії, темпи економічного зростання в розвинутих країнах залишаються загальмованими, спостерігається високий рівень безробіття в сполученні зі слабким внутрішнім попитом. Одночасно країни, що розвиваються, демонструють досить потужне економічне зростання (особливо Індія, Бразилія, Китай). Саме вони виступають в сучасному світі в ролі "головного двигуна глобальної економіки".

Це стає ще одним аргументом на користь нагальної необхідності в умовах глобалізації значного посилення ролі держави в забезпеченні передумов довгострокового економічного зростання, підтримці соціальної стабільності й підвищенні конкурентоспроможності національної економіки. Держава має створювати сприятливі умови для формування, функціонування і розвитку нових високоефективних виробничих інтегрованих сітьових структур.

Необхідність державного втручання визначається, зокрема, наступними факторами:

1) в умовах стрімкого НТП ринкові форми самотужки неспроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби та забезпечувати швидкі цілеспрямовані зрушення в економічній структурі;

2) глобалізація людського співіснування підвищила взаємозалежність окремих країн від зовнішнього світу на тлі зростання "прозорості" кордонів, що сприяє отриманню виграшів провідними країнами та дискримінує країни, що розвиваються.

Коригування структури недостатньо розвинутої національної економіки лише ринком, без державного втручання призведе до:

- загального структурного спрощення;

- занепаду високотехнологічних галузей;

- посилення сировинної спрямованості промислового виробництва;

- набуття країною ролі споживача кінцевої продукції;

- перетворення в постачальника дешевої сировини і робочої сили;

- спеціалізації на використанні екологічно брудних технологій і виробництв.

Схожі статті




Міжнародна економіка - Білоцерківець В. В. - 21.2. Глобальні проблеми сучасності: сутність, класифікація та їх загострення

Предыдущая | Следующая