Механізм економічної політики - Уманців Ю. М. - 9.4. Світовий досвід щодо захисту конкуренції та антимонопольного регулювання

В умовах глобалізації конкурентна політика не може залишатися обмеженою рамками певних країн, вона стає предметом міждержавної координації та взаємодії. Проблеми розвитку конкуренції перебувають у центрі уваги міжнародних економічних організацій. Конкурентна політика окремої країни в цих умовах не може розроблятися і запроваджуватися у відриві від світового досвіду прийняття і застосування конкурентного законодавства.

Історія розвитку економіки країн світу вміщує великий досвід вирішення проблеми регулювання конкурентних відносин. У країнах з ринковою економікою гарантом конкуренції та самостійності підприємництва виступає держава, котра ініціює розвиток систем організаційно-правової підтримки конкурентного середовища та запобігання проявам монополізму.

Незалежно від особливостей національних моделей конкурентної політики в усіх країнах забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про взаємний продаж, пов'язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економі-ко-аналітичних методів та інструментів захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних економік.

Генеральна асамблея ООН прийняла ще у 1980 р. Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції, що зафіксовані в резолюції Генеральної асамблеї ООН № 35/63 від 5 грудня 1980 р. і в Типовому законі з питань конкуренції, прийнятому ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку - орган Генеральної асамблеї ООН, заснований у 1964 р.). З цього часу в світі розпочався бурхливий процес прийняття конкурентного законодавства, налагодження співпраці між державою і підприємцями з метою ефективного виконання цього законодавства. До основних принципів Комплексу принципів і правил ООН з питань конкуренції, зокрема, відносяться: заборона картелів (заборона угод про встановлення цін, у тому числі цін на експортні та імпортні товари, зговорів щодо заявки або фальсифікації заявки, угод про розподіл ринків або споживачів тощо); заборона вертикальних обмежень і здійснення контролю за злиттям, якщо внаслідок злиття підприємства (фірми) набувають домінуючого становища тощо.

Важливо, що Комплекс принципів і правил ООН з питань конкуренції дає змогу країнам, що розвиваються, не застосовувати жорстких правил конкуренції до певних секторів економіки з причин, пов'язаних із соціально-економічним розвитком цих країн. Все більшого значення набуває багатостороння конкурентна система в межах Світової організації торгівлі (СОТ).

Конкурентна політика використовується в розвинених країнах світу вже понад сто років. За цей час накопичено великий досвід регулювання діяльності монополій і стимулювання економічної конкуренції. Досвід розвинених країн показує, що ефективність конкурентної політики не завжди відповідала тим задумам, які були в основі її розробки. Дієвість конкурентної політики багато в чому залежала від тієї рішучості, з якою уряд впроваджував їх у життя, і від інтерпретації їх судами.

У світовій практиці розмежовуються дві системи конкурентної політики:

O американська, яка спрямовується, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

O європейська, яка має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

У Сполучених Штатах Америки конкуренцію як ідеал американського підприємництва взято під активний та дієвий захист держави. Основа антимонопольної політики США - анти-трестівське законодавство - зведення юридичних актів, що визначають допустимість тієї чи іншої ділової практики суб'єктів господарювання з точки зору її впливу на конкуренцію. Визначені законами види монополістичної практики вважаються незаконними незалежно від їхнього впливу на конкуренцію. Має місце ефективний контроль за засобами досягнення та збереження монопольного становища на ринку.

Європейську конкурентну політику побудовано на принципах регулювання І обмеження монополістичної діяльності, на відміну від законодавства американського типу, де моно полії є формально заборонені.

Національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створювалися за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване із загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер: спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів.

В основу європейського конкурентного законодавства відносять дві статті Римського договору 1957 р. про утворення Європейського економічного співтовариства. Йдеться про ст. 81, яка забороняє фіксувати ціни (картелі), обмежувати або контролювати економіку, ділити ринок, дискримінувати, нав'язувати товари або умови та ст. 82, яка забороняє зловживання домінуючим ринковим становищем - встановлювати нечесні (наприклад, завищені) ціни та умови торгівлі, обмежувати виробництва, ринки чи технічний розвиток на шкоду споживачам.

В Європі створено дієвий режим контролю за антиконкурентною діяльністю. Поліпшення умов конкуренції є одним із головних критеріїв членства в ЄС. Конкурентна політика ЄС має на меті розвиток ринково-конкурентного середовища як у межах окремих країн, так і забезпечення належного рівня взаємодії учасників спільного ринку країн - членів ЄС. Конкурентна політика є однією з основних передумов інтеграції окремих національних ринків у загальний європейський ринок з подальшим виходом на світовий.

Досить високу ефективність конкурентної політики в європейських країнах забезпечує так званий перехресний контроль, коли процес реалізації конкурентної політики розділений між кількома органами: один здійснює розслідування, другий приймає рішення, третій (дорадчий) дає незалежну оцінку того, що відбувається у сфері конкуренції.

Протягом останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з початком 60-х рр. XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому - більш економічному, ніж правовому - підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Переорієнтовуючи конкурентну політику, Європейська Комісія (незалежна колегіальна установа, яка відображає загальні інтереси ЄС, формується з авторитетних та компетентних комісарів), прагне подвійної мети - досягнення ефективнішого правозастосування та забезпечення більшої правової безпеки зацікавлених сторін. Для цього ЄС використовує такі інструменти:

O визначення мінімально необхідних правил та засобів застосування заборонних заходів на обмежувальні торговельні дії та державні субсидії;

O розширення вже існуючих та створення нових блочних винятків з метою створення так званих безпечних "гаваней" для підприємств та країн - членів ЄС і звільнення їх (а також і самої Комісії) від адміністративних навантажень у вигляді повідомлень, які не розглядаються більше як необхідні у питаннях комерційної діяльності;

O модернізацію процедурних правил для спрощення розслідувань за підозрою у порушеннях та посилення повноважень Комісії у прийнятті рішень, але із забезпеченням правових гарантій щодо захисту залучених сторін.

Європейська Комісія робить спроби обмежити використання своєї влади тільки ситуаціями, коли повноцінне функціонування ринку ускладнюється неправомірною поведінкою підприємств або не аргументованими заходами державної влади. Експертами Європейського банку реконструкції і розвитку при оцінці реформ у країнах із перехідною економікою використовується так званий "Індекс впровадження конкурентної політики". Показник визначається як сума балів, які визначають такі напрямки: створення інституціональних засад конкурентної політики (антимонопольне законодавство, органи, що здійснюють захист економічної конкуренції), практика застосування конкурентного законодавства, формування про конкурентної громадської думки тощо.

Для економічно розвинених країн світу типовими є дуже жорсткі санкції за порушення конкурентного законодавства. Очевидно, що в проблемах конкурентної політики в країнах із трансформаційною економікою, зокрема в Україні, не повинно бути детальне копіювання досвіду розвинених країн. Не можна перенести модель конкурентно-ринкової системи однієї країни на іншу. Будь-які нововведення в конкурентній політиці мають застосовуватися лише після глибокого наукового вивчення існуючих питань, проведення грунтовного аналізу впливу тієї чи іншої норми та можливості її використання в українському конкурентному законодавстві. Ефективність національної конкурентної політики підтверджується насамперед прикладним досвідом.

Контрольні запитання та завдання

1. Проаналізуйте основні етапи історичного розвитку теорії монополії та конкуренції.

2. Чому конкуренція є рушійною силою ринкової економіки?

3. Проаналізуйте концептуальні засади політики держави щодо захисту та розвитку конкуренції у національній економіці.

4. Розкрийте основні цілі та інструменти конкурентної політики.

5. Визначте завдання та функції Антимонопольного комітету України.

6. У чому полягає специфіка державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій?

7. Якими є основні способи впливу держави на діяльність монопольних утворень?

8. Розкрийте взаємозв'язок конкурентної та промислової політики.

9. Якими є основні напрями вдосконалення конкурентної політики в Україні?

Схожі статті




Механізм економічної політики - Уманців Ю. М. - 9.4. Світовий досвід щодо захисту конкуренції та антимонопольного регулювання

Предыдущая | Следующая