Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O. A. - Глава 13. Організаційно-правові основи підприємництва у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Глава 13. Організаційно-правові основи підприємництва у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Форма і організація підприємств. Фізичні особи. Юридичні особи. Товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства. Інші об'єднання. Державні торгові підприємства. Представництва і агентства підприємств.

13.1. Юридичний характер менеджменту

Менеджмент вивчає відносини між людьми. В підприємницькій діяльності вони можуть бути складними і багатосторонніми. У процесі торгівлі виникає дуже багато таких відносин. Справи, якими займається менеджмент, - передача, транспортування товару, збереження на складі і т. ін. - мають такий характер, що їх обов'язково потрібно розглядати конкретно, точно, без загальних формулювань.

Майже кожна дія менеджера торкається тих або інших юридичних питань. Тому для менеджменту є обов'язковими дві загальні вимоги юридичного характеру:

1) всі відносини в менеджменті мають бути обумовлені й точно зафіксовані (наприклад, починаючи з того, які права має директор акціонерного товариства);

2) вони повинні бути узгоджені з вимогами чинного законодавства. Таких вимог дуже багато, тому що держави завжди відігравали і відіграють велику роль у розвитку і контролі менеджменту. Менеджер зовнішньоекономічної діяльності повинен погоджувати свої дії з вимогами законодавства двох або більше країн.

Менеджер стикається з найрізноманітнішими юридичними питаннями. Найбільш типовими з них є організаційні аспекти підприємств, у тому числі:

- можливі форми підприємництва;

- умови створення підприємств;

- допустима сфера діяльності підприємства;

- зобов'язання підприємства;

- "внутрішня" діяльність, у тому числі права й обов'язки посадових осіб і власників (засновників, акціонерів);

- "зовнішня" діяльність, у тому числі укладання угод і т. ін. Серед дій, що необхідно здійснювати менеджеру (директору і т. ін.)

"зовні", можна назвати:

- купівлю-продаж;

- вибір представників і делегування їм повноважень (доручень) або укладання з ними договорів (агентських, дистриб'юторських і т. ін.);

- виконання договорів;

- вирішення фінансових питань (платежі, товаросупровідні документи, одержання і виплата кредитів, застава).

Коли менеджер вирішує всі ці питання в межах країни (платіж іде у вітчизняний банк на рахунок місцевої фірми, дистриб'ютор - місцева фірма, під час перевезення товару не потрібно перетинати кордон), - неминучі труднощі й проблеми. Дуже важливо, щоб усі можливі проблеми були заздалегідь вирішені юридично, тобто за згодою сторін, і (або) у законодавстві. Там, де існують торговельні звичаї, бажано, щоб ніхто не сумнівався в їхньому існуванні. Але ж все це відбувається в одній правовій системі. У контрагентів це виникне спору про те, яке право застосовувати до угоди. Вони належать до однієї правової культури, тому при переговорах у них, скоріше за все, не виникне непорозумінь.

Якщо мова йде про угоду міжнародну (наприклад, з іноземним підприємством), ситуація ще складніша.

Розбіжності в правових системах різних країн додають труднощів.

Наприклад, у багатьох країнах існує достатньо законодавчих норм, які обмежують свободу договору доручення. У Бельгії і країнах Латинської Америки сторони не можуть обирати право, що регулює їхні відносини. Законодавством цих країн визначено, що в усіх випадках це має бути право Бельгії або однієї з країн Латинської Америки відповідно. В інших країнах таких обмежень немає.

В одних державах невеликі невідповідності між інформацією, що міститься в рекламі, і реальним станом справ будуть вважатися лише "кумедним перебільшенням", в інших же це серйозне правопорушення. В різних країнах існують різні процедури реєстрації нових підприємств. Розбіжності у правових культурах теж мають велике значення. Наприклад, традиційний англо-американський підхід до написання контрактів, коли в них докладно викладаються всі питання угоди (до дрібних деталей), не відповідає підходу, що домінує в Німеччині (і в Україні), де контракти пишуться гранично коротко (порівняно з англійськими або американськими), а юристи при цьому виходять із того, що інші питання вже "врегульовані в законодавстві".

Такі розбіжності в підходах можуть викликати як додаткові спори при укладенні договору, так і ускладнення при його виконанні. Крім того, якщо виконання договору (точніше його неналежне виконання або невиконання) призводить до виникнення спору, той факт, що угода міжнародна, створить більше клопоту. Щоб запобігти зайвим ускладненням, сторони можуть заздалегідь домовитися, у суді якої країни буде вирішуватися спір. Проте в деяких країнах свобода такого вибору обмежена. Якщо буде винесене рішення на користь однієї зі сторін у суді країни, де ця сторона знаходиться, швидше за все його неможливо буде виконати, оскільки країна іншої сторони спору не визнає іноземного судового рішення.

Міжнародна торгівля товарами пов'язана з митним оформленням та іншими митними процедурами. Розбіжності в законодавстві, традиціях і т. ін. можуть ускладнити процес.

Для вирішення (або принаймні зведення до мінімуму) цих проблем, потрібно щоб:

- вони були заздалегідь вирішені юридично чітко і недвозначно;

- кожна зі сторін заздалегідь знала, які юридичні наслідки матиме та або інша її дія.

Схожі статті




Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O. A. - Глава 13. Організаційно-правові основи підприємництва у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Предыдущая | Следующая