Логіка - Дуцяк І.3. - Розділ 2. Логічний аналіз означень і спонукань

ЛЕКЦІЯ 9. Означення і спонукання як види завершеної думки

Окрім тверджень, є також інші види висловів. Подібно до того, як у мовознавстві виділяють розповідні, спонукальні та питальні речення, у логіці також треба виділяти спонукальні й питальні вислови. Водночас з погляду логіки ці два види висловів не є незалежні - питання є видом спонукання. У разі питання адресата мовлення також спонукають до певної дії, однак це повинна бути дія надання інформації. З іншого боку, означення в мовознавстві тлумачать як вид розповідних речень, тоді як у логіці ці види висловів не можна зарахувати до тверджень, адже твердження мають таку ознаку, як істинність (вони або істинні, або хибні, й навіть якщо значення істинності їх у певний період невідоме, то в інший період воно стає відомим або принаймні може стати відомим). На відміну від цього, означення - це домовленість про назву. Воно не може бути істинним, а лише вдалим чи невдалим, коректним чи некоректним. Крім того, актуально вжите означення може відповідати попередньо прийнятому й унормованому (термінологічні стандарти, фахові чи тлумачні словники тощо), або не відповідати. У частині галузей діяльності (в яких неоднозначність формулювань призводить до небажаних для людини наслідків) укладають термінологічні стандарти, які містять означення термінів, що стосуються відповідної предметної області. Така уніфікація, окрім іншого, приводить до підвищення ефективності відповідної діяльності. Розроблені міжнародні та відповідні вітчизняні стандарти, які містять рекомендації щодо укладання термінологічних стандартів, а отже, і щодо формулювання означень. З огляду на вищесказане, змістом цієї лекції є початкові знання про означення та спонукання (у тому числі питання).

9.1. Логіка означень

Означення - це вислів, яким зафіксовано відповідність між знаком та переліком ознак, за наявності яких об'єкт називають відповідним знаком. Звідси випливає, що в означенні відтворюють зміст імені. Найпоширенішим є родовидове означення, тобто означення шляхом називання більш загальної назви (рід) і специфічних ознак (видових), за якими цей вид об'єктів відрізняється від інших у межах роду. Наприклад, брошура - книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок. Загальнішим, родовим є ім'я книжкове видання. Специфічною ознакою, якою цей вид книжкових видань відрізняється від інших, є кількість сторінок у межах від 4 до 48.

Кожне означення містить дві частини - назву, яку означують (дефінієндум) і перелік ознак, що становлять зміст означуваного (дефінієнс). У наведеному вище прикладі означення знак брошура є визначуваним, а знаки книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок позначають критерії, за якими об'єкти, позначені знаком брошура, вирізняють з-поміж інших об'єктів.

Норми формулювання означень:

1. Сумірність. Це рівність обсягів означуваного й означального (тобто рівність обсягів дефінієндума і дефінієнса). Якщо за реальної практики називання словом "брошура" книжкових видань обсягом від 4 до 48 сторінок хтось почне визначати брошуру як книжкове видання обсягом менше 48 сторінок, то обсяг такого дефінієнса буде більшим від обсягу дефінієндума (у такому разі до брошур зараховуватимуть також листівки, тобто аркушеві видання обсягом від 1 до 4 сторінок). Отже, отримаємо надто широке означення (коли обсяг дефінієнса є ширшим, аніж обсяг дефінієндума).

Може бути навпаки, тобто коли хтось почне визначати брошуру як книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок, виконане офсетним друком. У такому разі також отримаємо несумірність обсягів дефіпієндума і дефінієнса. Обсяг означуваного імені (книжка) є більшим від обсягу того імені, за допомогою якого розкривають зміст імені книжка, тобто отримуємо надто вузьке означення.

2. Відтворення поняттєтвірних (загальних та специфічних ) ознак, тобто тих ознак, за наявності яких люди попередньо домовились називати певний об'єкт відповідним знаком. Наприклад, можна дати означення людини як ссавця з м'якою мочкою вуха. Оскільки серед ссавців тільки люди мають таку ознаку, то під це визначення справді підпадають тільки люди. Однак це не та ознака, за якою людей відрізняють від інших істот.

3. Відсутність кола в означенні. Коло в означенні - це означення певного знака через інший знак, який, відповідно, означують через перший (дефінієндум означують через дефінієнс, а дефінієнс - через дефінієндум). Наприклад, брошуру можна означити як тонку книгу, а книгу - як товсту брошуру. Інший приклад: право означують як науку про правові відносини, а правові відносини - як відносини, які є предметом правничої науки. Одним із випадків кола у визначенні є тавтологія (те саме через те саме; лат. idem per idem), коли певне ім'я визначають через самого себе. Наприклад, Шахрай - це особа, яка займається шахрайством; життя - це життя; що маємо, те маємо. Нерезультативність такого типу визначень відображена в їхній назві - масло масляне. Водночас кількість елементів у такому замкненому ланцюзі означень може бути довільною. Якщо елементів три, то коло у визначенні можна зобразити так: А => В; В С; С =^А. Згадану вимогу до означень можна сформулювати і так: формулювати означення, тобто формувати відповідь на питання "що це таке?" треба без використання тих слів, які є в питанні (адже вони незрозумілі тому, хто питає, - тому він і питає). Скажімо, у відповіді на питання "що є предметом логіки" (тобто про що довідуються в цій науці) не можна вживати слова логіка, логічне, логічно та інші, адже цих слів не розуміє той, хто запитує. Тому відповідь предметом логіки є логічне мислення, яке є колом в означенні, не виконує функцій означення - не дає пояснення слову (і відповідному об'єкту), невідомому для того, хто питає.

4. Однозначність. Це ознака означення, яка виявляється у такому виділенні ознак визначуваного, за якого неможливим є суб'єктивізм у віднесенні об'єкта до позначених відповідним знаком. Наприклад, можна визначити брошуру як незначного обсягу книжкове видання. У такому разі кожен може по-своєму визначати межі "незначних" і "значних" розмірів.

5. Ствердження наявності ознак у визначенні. У визначенні повинні бути зафіксовані не ті ознаки, яких не мас означуваний об'єкт, а ті специфічні, які він має, на відміну від інших. Коли називають ознаки, яких не має об'єкт, то його не можна на цій підставі вирізнити серед інших предметів, оскільки інші предмети також можуть не мати цих ознак. Справді, шахи - це не футбол. Однак за таким означенням ми не можемо вирізнити шахи серед інших ігор. Для цього потрібно назвати ті специфічні ознаки гри в шахи, якими вона відрізняється від усіх інших ігор.

Схожі статті




Логіка - Дуцяк І.3. - Розділ 2. Логічний аналіз означень і спонукань

Предыдущая | Следующая