Культурологія - Матвєєва Л. Л. - Поняття нелінійної науки, самоорганізації та синергетики

Поняття нелінійної науки, самоорганізації та синергетики

Новий час був періодом досить урівноваженого процесу обміну речовиною, енергією та інформацією між людством і його навколишнім середовищем. Поняття врівноваженого обміну означає, що після невеликих відхилень цього обміну від рівноваги природа сама здатна повертати його в урівноважений режим. Однак з настанням Постмодерну, точніше - в другій половині XX ст., внаслідок низки причин (насамперед постмодерної науково-технічної революції) відхилення почали різко зростати, а обмін дедалі частіше втрачав здатність повертатись у врівноважений стан. Посилилися нестабільність і не-прогнозованість буття як окремої людини, так і людства в цілому, що, на думку аналітиків, свідчить про вичерпання просвітницької світоглядної парадигми в науковому, культурному та соціальному плані. Так, Т. Кочеткова пише: "Сучасна цивілізація перебуває у стадії трансформації, У стадії, коли Ноосфера вперше в історії стає відносно незалежною. У цьому сенсі екологічна криза - це криза зростання, коли Біосфера і Ноосфера перебувають у стані конфлікту. Ноосфера переходить від залежного

До незалежного становища через стадію посиленого паразитизму. В даний момент ми посилено паразитуємо на ресурсах біосфери, що пов'язано з несамостійним характером техносфери як частини Ноосфери. Це основна матеріальна причина екологічної кризи... Формальна ж причина екологічної кризи - це обмеженість парадигми Просвітництва, а цільова (або атрактор) - це нова в науковому плані парадигма самоорганізації та її культурний, соціальний і технологічний еквівалент''.

Таким чином, своєрідною реакцією на відчуття нестабільності буття людства можна вважати формування уявлень про самоорганізацію реальності й активний розвиток на початку XXI ст. "нової", або "нелінійної" науки, ініційованої ще в 70-ті роки минулого століття фундаментальними працями таких природодослідників, як І. Притожин, Г. Гакен, М. Ейген. Поняття нелінійності передбачає насамперед відмову від класичного уявлення про причин но-наслідкові відносини процесів і подій. Нелінійна динаміка складної системи означає становлення нової фази цієї системи як нового цілого при випадковому виборі одного з можливих варіантів подальшої еволюції в особливій кризовій точці (або ситуації) біфуркації.

Біфуркація (або точка біфуркації) - це точка фазового перетворення, максимально хаотичний стан системи, в якому починають виникати нові центри її організації. Деякі з цих нових центрів стають атракторами системи. Різні атрактори визначають різні можливі варіанти майбутнього стабільного (протилежного до біфуркації) стану системи, тобто такого стану, до якого система може еволюціонувати за певних умов (за певних значень головних, керуючих параметрів). Кожний атрактор - це своєрідний центр тяжіння (можна сказати й фокус) усіх умовно можливих траєкторій руху системи до стану її динамічної стійкості. В розвитку культури і суспільства, роль атракторів, як правило, відіграють нові ідеї, які стають спільними, об'єднують людей у нову спільноту з новою метою, ідеалами і т. д.

Отже, суть точки біфуркації в тому, що досягнення максимальної дисипації, ентропії породжує свою протилежність - креативно-структурувальні процеси. Безпосередньо в точці біфуркації можливими є різні траєкторії подальшого розвитку системи (тобто можливий вибір різних атракторів), але коли вже система отримує (чи обирає) той чи інший атрактор, то вона обов'язково еволюціонує до заданого цим атрактором сталого стану. Іншими словами, до сфокусованої атрактором мети "стягуються" всі траєкторії еволюції системи.

Слід також зазначити, шо хоча вибір майбутнього в точці біфуркації є випадковим, він здійснюється тільки з наявного обмеженого набору можливостей, які, в свою чергу, визначаються наявними для даної системи атракторами (станами, до яких потенційно "притягуються" траєктррії еволюції системи).

В контекстах нелінійної науки нерідко виявляється занадто вузькою ще донедавна актуальна практика міждисциплінарних досліджень і йдеться вже про "кросдисциплінарність" та "трансдисциплінарність". За звичні межі наукових дисциплін сьогодні виходять такі засновані на застосуванні нелінійних методів галузі та теми наукових досліджень, як нерівноважна термодинаміка і теорія дисипативних структур (дослідження Пригожина), автоколивання в хімічних реакціях (праці Білоусова і Жабо-тинського), гіперцикли й автокаталітичні реакції в живій матерії (Ейген), автопоезис в організмічних структурах (Матурана і Варела), теплові структури в плазмі (Кадомцев і Курдюмов), детермінований хаос (Лоренц), фрактали (Мандельброт), нелінійна динаміка і теорія катастроф (Сінай, Арнольд, Том, Зеєман), а також самоорганізація в соціальних системах (Луман), в економіці (Вайс, Блазейо, Бауер), у сфері політики й права (Вільке, Тойбнер), у культурному розвитку та історії (Артігіані і Маннерман) тощо. Хоча ці дослідження стосуються різних предметів, проте між ними спостерігається суттєва єдність у методологічних підходах, принципах інтерпретації та характері наукових висновків.

Досить часто як синонімічний до поняття "нелінійна наука" вживається термін "синергетика". Сам термін "синергетика" походить від давньогрецького "синергія"

("сприяння", "спільна праця"). Вперше Г. Гакен застосував його для означення нової наукової дисципліни, в межах яко? почали вивчатися закономірності самоорганізації в складних відкритих фізико-хімічних системах, що перебувають у далеких від рівноваги станах (І. Пригожий називав фактично ту ж саму наукову сферу теорією дисипативних систем). У синергетиці Гакена були використані типові для інших сфер нелінійних досліджень (таких як термодинаміка нерівноважних систем, теорія динамічних систем, теорія катастроф, хаосологія та ін.) принципи й методологія. Досить швидко в межах синергетики також було з'ясовано, що деякі закономірності самоорганізації є фундаментальними, тобто поширюються не тільки на фізико-хімічний світ, а й на інші складні відкриті системи, в тому числі біологічні та соціальні.

Власне, те саме відбувалося і в інших, різних за первинними науковими ракурсами й генезою нелінійних дослідженнях: починаючи з власної предметно-наукової сфери, дослідники так чи інакше виходили на рівень фундаментальних узагальнень. Можна сказати й так, що різні за першопредметом наукові дослідження, що проводилися в контексті парадигми нелінійної науки, неодмінно йшли назустріч одне одному, або, точніше, всі разом ішли до спільних висновків про фундаментальні властивості реальності в усій її різноманітності.

Схожі статті




Культурологія - Матвєєва Л. Л. - Поняття нелінійної науки, самоорганізації та синергетики

Предыдущая | Следующая