Кримінальне право України - Кузнецов В. В. - Білет № 75

1. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання"

За сукупності злочинів Суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим або повним чи частковим складанням призначених покарань (ст. 70 КК).

Застосовуючи принцип поглинання, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковано злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 КК покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки, а за ч. 3 ст. 296 КК - на строк чотири роки, то більш суворе - чотири роки позбавлення волі поглинає менш суворе - два роки позбавлення волі.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, установлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: за часткового - до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин.

Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за вбивство за ч. 1 ст. 115 КК до восьми років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК), - до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити повним складанням і призначити винному тринадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за вбивство і крадіжку, оскільки вбивство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років - максимуму цього виду покарання. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається поглинанням будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

За правилами, передбаченими в частинах 1-3 ст. 70 КК, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.

Згідно п. 24 постанови суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більш суворим, ніж максимальне покарання, передбачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння у постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку. Ці положення треба враховувати і під час розгляду справи в апеляційному, касаційному порядку та в порядку виключного провадження.

2. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК)

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальні норми. Родовим об'єктом Злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт Злочину - інтереси правосуддя у частині забезпечення відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність адміністрації установ виконання покарань. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до позбавлення волі або обмеження волі, які відбувають покарання в установах виконання покарань; 2) представники адміністрації цих установ (як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у таких установах).

Об'єктивна сторона Злочину передбачає чотири форми: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію; 3) організація організованої групи; 4) активна участь в організованій групі.

Тероризування засуджених - це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку в установі виконання покарань. Напад на адміністрацію - це протиправні дії, що вчиняються щодо представників адміністрації установи виконання покарань у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування. Організація організованої групи - це дії, що полягають у створенні організованої групи, об'єднанні інших співучасників, спрямуванні їх зусиль на вчинення одного чи кількох злочинів або координації їх злочинної поведінки. Активна участь в організованій групі - це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.

Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за статтями 255 або 257 КК. Напад на адміністрацію та тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення - установа виконання покарань.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбачених ст. 392 КК (формальний або усічений склади).

Суб'єкт злочину - спеціальний (особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення чи обмеження волі в установі виконання покарань).

Схожі статті




Кримінальне право України - Кузнецов В. В. - Білет № 75

Предыдущая | Следующая