Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан - Іван Ждан-Ріг, кошовий гетьман запорізького козацтва

іван ждан-ріг, кошовий гетьман запорізького козацтва.

Запорожці обрали його отаманом у лютому 1666 року, скинувши перед тим, на Раді, кошового Леська Шкуру. А скинули через те, як повідомляє Д. Яворницький, що той не пускав запорожців на виступ проти калмицьких загонів, які перебували в Україні союзниками гетьмана Брюховецького.

І козаки знали, кого обирати: від першого дня свого правління Ждан-Ріг розпочав наступ на Брюховецького та любих його серцеві калмиків.

А започаткувався конфлікт із листа кошового до гетьмана, в якому той не просто звинуватив Брюховецького у свавіллі, що заполонило всю Україну, а й виразно визначив власну позицію, даючи гетьманові кілька філософських порад, - отак собі, для роздумів. "Почули ми, що Москва буде на Кодаку, - читаємо разом з гетьманом у листі від кошового отамана запорожців, - але її там не треба. Зле чиниш, починаючи з нами сварку: зброя не допоможе, якщо удома не буде ладу. Хоча царська величність зробив тобі честь, але гідність ти дістав од Війська Запорізького. Військо ж не знає, що таке боярин (тут натяк на те, що цар "пожалував" гетьмана титулом боярина - Б. С), знає лише гетьмана..."

Задумайтеся над цими словами. Як повчально і цілком по-сучасному мовиться в листі, що коли вдома ладу немає, то жодна зброя справі не зарадить. Та й щодо честі од когось та гідності, винесеної з власного дому. Такі листи-застереження наших мудрих предків сучасним політикам українським не завадило читати якомога частіше та вдумливіше.

Чи ж прислухався Брюховецький до порад Ждана-Рога? На жаль, ні. Бін сам запросив російських воєвод в Україну, а тоді дивувався, що одному з них, Косагову довелось накивати п'ятами із Запоріжжя разом зі своїми ратниками. Та коли Косагов почав нарікати на кошового у Москві, а Брюховецький - з'ясовувати, що там сталося насправді, Ждан-Ріг тільки посміхнувсь у вуса, та написав гетьманові, що воєводи ніхто нікуди не виганяв. Сам утік і Так воно й було; запорожці не виганяли, але ставились до росіян так, як вони того й заслуговували, тож і тікали. До речі, це була тактика, яка давала змогу кошовому до часу не накликати гніву на себе, а гетьманських військ - на Січ.

Замість Косагова, до України прибув боярин Леонтьев. Але вже не на Кодак - туди він боявся потикатися. До того ж, хроністи твердять, що він мав чітку інструкцію царя: із запорожцями не ворогувати, поводитись чемно, лагідно переконувати, що жодних причин для конфлікту нема, а гнів, якщо він виникає, слід звертати не на росіян, - вони ж бо свої, одної віри, а втямити, хто їм приятель, а хто неприятель. На що козаки запорізькі резонно відповіли: та ми ж на неприятеля й звертаємо ( маючи за "неприятеля" саме росіян).

А в березні 1667 року сталася подія, яка мало не призвела до війни росіян із запорожцями. Річ у тім, що козаки напали на російського посла Юхима Ладиженського, який разом із татарським мурзою та численною охороною їхав у Крим, до хана - з подарунками та листом царя. Козаки перебили майже всіх татар, а подарунки одібрали. Брюховецький наказав розслідувати інцидент. Надійшли погрозливі листи з Москви, прибув спеціальний слідчий. Одне слово, щоб якось утихомирити і гетьмана, і царя, козаки скликали раду й усунули Ждана-Рога з отаманства.

Як згодом з'ясувалося, це був лише дипломатичний хід. Чому я так вважаю? Та тому, що вже за нового кошового - Остапа Васютенка, козаки вбили того ж таки посла Росії Ладиженського, коли він іще раз був наважився пройти до Криму повз Січ. І справа тут була не в постаті самого посла, а в тому, що козаки знали: Росія намагається поза їхніми плечима змовитися з татарами і разом протискати запорожцям. Це було вкрай небезпечно. Якщо Росія і Крим укладуть союз, то будь-який напад українських козаків на татар буде сприйматися як ворожі дії супроти росіян.

Ця ситуація ще раз підтверджує, що своїм непродуманим актом "возз'єднання* з Московією Богдан Хмельницький на багато десятиліть поставив Україну і, зокрема, запорізьке козацтво у дуже складне військово-політичне становище. Козацтво, весь український народ виявилися піділеними сферами впливу двох імперій, причому в окремі відтинки часу цей поділ набував навіть географічних ознак, оскільки по Дніпру пролягала межа між Лівобережною та Правобережною Україною.

Схожі статті




Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан - Іван Ждан-Ріг, кошовий гетьман запорізького козацтва

Предыдущая | Следующая