Конституційне право України - Шаптала Н. К. - Розділ 9. Конституційно-правовий статус верховної ради України

9.1. Поняття, ознаки і види парламентів

Законодавча влада здійснюється загальнонаціональним колегіальним представницьким органом, який у різних країнах світу може мати свою назву: конгрес, національні збори, народні збори, меджліс та ін. Проте загальна назва органу законодавчої влади - парламент. У конституціях деяких країн світу застосовується лише загальна назва органу -"парламент". Так, Конституція Чехії від 16 грудня 1992 року визначила таку назву законодавчого органу.

Парламент - це вищий загальнонаціональний представницький колегіальний виборний орган держави. Термін "парламент" походить від лат. слова "parlare" - говорити, розмовляти.

Батьківщиною парламенту прийнято вважати Англію, оскільки відомо, що парламент існував у Ісландії ще в 950 році. Попередниками парламенту можна вважати і представницькі органи Стародавньої Греції (Рада чотирьохсот) та Стародавнього Риму (Сенат, Народні збори). Походження парламенту тісно пов'язане з подіями, що відбувалися в Англії в XIII - XIV століттях. Влада монарха частково обмежувалася зібранням великих феодалів, вищого духовенства, знатних осіб - представників міст, сільських общин. Проте парламенти у сучасному їх значенні виникли в буржуазних державах, оскільки зібрання феодальної доби були дорадчими органами при монархові.

У науці конституційного права виокремлюють кілька етапів становлення та розвитку парламентів:

І етап (XIV - XVIII століття) - вироблення способів формування (організації) та діяльності парламенту як органу державної влади;

ІІ етап (XIX - поч. XX століття) - "золотий вік парламентаризму", парламенти формувалися на основі цензового виборчого права;

ІІІ етап (поч. XX - 70-80-ті роки XX століття) - "криза парламентаризму" зумовлена обмеженням повноважень парламенту в суспільстві та посиленням ролі різних політичних партій, які виражали інтереси певних соціальних груп. Головне завдання парламенту вбачалося не в керівництві державою, суспільством загалом, а у формуванні суспільної думки та здійсненні контролю за діяльністю уряду;

IV етап (90-ті роки XX століття і дотепер) - відродження ролі парламенту, поява міжнародних парламентів - Європарламент.

Уперше у вітчизняній науці права термін "парламент" вчені почали застосовувати на початку XX ст., а документальне його застосування відбулося у програмах партій, які утворювалися на теренах України на поч. XX століття - Української народної партії, Української соціал-демократичної робітничої партії та інших. У програмних документах цих партій зазначалося, що парламент - представницька інституція, якій належить законодавча влада в усій її повноті. Цікаво, що нормативне закріплення терміна "парламент" в Україні відбувалося досить складно та значно пізніше, ніж в інших європейських державах. Так, ні Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, ні в Конституціях УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 років) ця дефініція не використовувалася. Правники радянської доби застосовували термін "парламент" у контексті характеристики "буржуазної державності".

Стримане ставлення вітчизняних правників до поняття парламенту спостерігалося і в перші роки незалежності України. Так, Верховна Рада Української PCP не називалася парламентом у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Відсутнє таке поняття і в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Автори проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 року також оминули цей термін. Уперше на законодавчому рівні термін "парламент" (як складова конституційної дефініції Верховної Ради України) було закріплено в Законі України "Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України" від 7 жовтня 1993 року. Так, ст. 1 цього Закону встановила: "Органом законодавчої влади України є Верховна Рада України" . Нормативне закріплення поняття "парламент" знайшло своє місце у ст. 75 Конституції України від 28 червня 1996 року: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України".

Верховна Рада України - загальнодержавний, представницький, виборний, колегіальний, постійно діючий, єдиний орган законодавчої влади в Україні.

Ознаки Верховної Ради України:

1) загальнодержавність - компетенція Верховної Ради України поширюється на всю територію України;

2) представництво - представляє інтереси українського народу і держави як у межах державного кордону, так і на міжнародному рівні;

3) виборність - Верховна Рада України формується тільки шляхом проведення виборів;

4) єдиний орган законодавчої влади в Україні - лише Верховна Рада України уповноважена приймати закони, жодний інший орган державної влади таких повноважень не має;

5) колегіальність - можна трактувати двояко:

А) кількісний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів України;

6) приймає рішення на пленарних засіданнях певною кількістю голосів народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільно народними депутатами України на засіданнях під час сесій парламенту;

Б) однопалатність - Верховна Рада України не знає внутрішнього структурного поділу, оскільки організаційно працює як єдиний орган.

Види парламентів визначаються за їх поділом на палати. Сьогодні у світі існують переважно однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні) парламенти. Початково парламент був однопалатним. Британський парламент, який став прообразом сучасних парламентів у світі, був до середини XIV ст. однопалатним.

Однопалатні парламенти існують у таких державах, як Україна, Ізраїль, Болгарія, Греція, Данія, Португалія, Туреччина, Швеція, Єгипет, Нова Зеландія та ін. Значною перевагою однопалатного парламенту є спрощена законодавча процедура, що дає можливість дієво реагувати на явища та процеси в суспільстві, які потребують негайного нормативного врегулювання. Зазвичай, однопалатні парламенти властиві державам, які є невеликими за розмірами та мають однонаціональний склад населення.

Двопалатні парламенти властиві державам як з унітарним, так і з федеративним устроєм. Такі парламенти мають близько 60 держав світу, серед яких Аргентина, Бразилія, Італія, Іспанія, Румунія, Польща, Франція. До речі, верхня палата всіх перелічених держав називається сенатом. Сьогодні у світі нараховується близько 50 держав саме 3 такою назвою верхньої палати. Проте верхня палата в Японії називається Палатою радників, Росії - Радою Федерацій, Індії та Швейцарії - Радою штатів, Великобританії - Палатою лордів тощо.

Історія знає випадки існування парламентів із значно більшою кількістю палат, ніж одна чи дві. Так, за Конституцією Югославії 1963 року (у ред. від 1968 р.) шість палат становили парламент. Принцип роздільного існування рас зумовив існування трьох палат у Південно-Африканській республіці, проте визначальним органом законодавчої влади була палата білого населення.

Схожі статті




Конституційне право України - Шаптала Н. К. - Розділ 9. Конституційно-правовий статус верховної ради України

Предыдущая | Следующая