Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В. М - Розділ 7 ПАРЛАМЕНТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

7.1. Порядок формування парламентів і статус депутатів.

7.2. Класифікація парламентів.

7.3. Структура і порядок роботи парламентів.

7.4. Повноваження парламентів.

7.5. Законодавчий процес.

7.1. Порядок формування парламентів і статус депутатів
Поняття і становлення парламентаризму.

Слово "парламент" має латинський корінь "раrlаrе" - "говорити", "розмовляти". Батьківщиною найдавнішого парламенту вважають Ісландію (IX ст.). На околицях столиці Ісландії Рейк'явіка дотепер збереглися кілька великих каменів, на яких давні вікінги обговорювали свої справи й приймали рішення. Ісландці говорять, що ці камені і є парламентом під відкритим небом, який дотепер називається альтинг. До найдавніших парламентів належать також англійський парламент й іспанські кортеси.

Історія парламентів і парламентаризму налічує кілька століть і включає кілька етапів.

Перший етап - початковий (XIV-XIX ст.): становлення інституту парламентаризму. На цьому етапі відбувалося утворення парламенту як органу держави, парламент боровся за своє місце й роль, вироблялися способи його формування.

Другий етап - кінець XVІІІ - початок XX ст. - "золотий час парламентаризму". У цей період парламенти формувалися на основі цензового виборчого права, виражали інтереси одного класу - буржуазії, що зароджувалася. Парламенти утворювалися невеликою частиною населення країни - лише 10-15 % громадян. Фактично тільки одна група населення обирала найбільш гідних. Саме тоді в англійському парламенті з'явився вислів, що парламент може все, крім перетворення чоловіка в жінку.

Третій період - початок XX ст. - так звана криза парламентаризму. У цей період виникли партії, які представляли інтереси різних соціальних верств і груп. Цензове виборче право стало абсолютним анахронізмом. Про парламент почали говорити, що цей орган має поступитися своїм провідним місцем виконавчій владі. Наприклад, в англійській юридичній науці була думка, що завдання парламенту полягає не в керівництві країною, а в тому, щоб впливати на формування громадської Думки й контролювати діяльність уряду. Французький політичний діяч М. Понятовський писав, що обмеженню в правах парламенту не слід дивуватися. Але скасувати його не можна, він потрібний як запобіжний клапан у суспільстві, ширма для прикриття роботи уряду.

Четвертий етап - (70-90-ті роки XX ст.) відродження ролі парламентів. Парламенти в цей час - це дуже представницькі й активні народні збори. З'явилися навіть міжнародні парламенти. Так, у результаті інтеграційних процесів у Європі був створений Європарламент. Парламенти і парламентаризм отримали якісно нову роль у сучасному суспільстві.

Визначення парламенту.

Слово "парламент" є універсальним позначенням вищого представницького органу держави, але в різних країнах на практиці застосовуються різні назви. Часто вживається, наприклад, термін "конгрес". Першими його застосували на Американському континенті, цей термін часто вживається в Латинській Америці (Венесуела, Чилі та ін.), у країнах Азії (Філіппіни та ін.). Є й така назва, як "національні збори" (Португалія, Південна Корея, Панама, Пакистан та ін.). У федеративних державах часто вживається термін "федеральні збори". Серед інших найменувань досить часто використовується слово "рада". Наприклад, у європейських країнах-монархіях парламенти називаються радами, в Андоррі - Генеральна рада, у Сан-Марино - Велика генеральна рада, у Монако - Національна рада тощо.

Деякі назви парламентів уживаються в перекладі, а деякі - у їхньому місцевому звучанні. Наприклад, парламент Швеції в літературі традиційно прийнято називати "риксдаг", Данії -"фолькетинг", Норвегії - "стортинг". В Ірландії!, де ірландська мова практично вийшла з ужитку й усі говорять англійською мовою, слово "парламент" майже не вживається, він там іменується "Доїв" і складається із двох палат - "Доїв ейран" (нижня палата) і "Шинод ейран" (верхня палата). Деякі слова стали настільки звичайними, що застосовуються без перекладу! іранський "меджліс" і "кнесет" Ізраїлю. В Естонії законодавчий орган офіційно йменується Рийгікоу (Державні збори). Водночас склалася й не зовсім правильна традиція слововживання. Наприклад, парламент Фінляндії у вітчизняній літературі називається Сеймом, хоч у Фінляндії він завжди називався "Едускунта", що в перекладі означає "народне представництво".

Місце і роль парламенту, як правило, закріплюються в конституціях, причому підкреслюється його особливий статус. Наприклад, за ст. 41 Конституції Японії, парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави. Конституція США закріплює, що законодавчою владою наділяється Конгрес США, який складається із Сенату й Палати представників. У деяких конституціях особлива роль парламенту не виділяється, а конституції просто вказують, чим вони повинні займатися. Прикладом може бути французька Конституція, де вказано, що закони приймаються парламентом, і називається, які закони приймаються. Так чи інакше, немає практично жодної держави, за винятком країн з абсолютною монархією, де не було б парламенту.

Схожі статті




Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В. М - Розділ 7 ПАРЛАМЕНТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Предыдущая | Следующая