Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В. М - 14.3. Парламент

Як уже зазначалося, Японія за формою правління - парламентарна монархія. Конституція країни проголошує: "Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада". Крім того, підкреслюється: "Імператорський трон є династичним і успадковується відповідно до Закону про імператорську фамілію, прийнятого Парламентом".

Імператорський трон в Японії передається у порядку спадкоємства члену імператорської сім'ї. Перевага віддається старшому сину імператора. Особи жіночої статі успадковувати трон не можуть.

Статус імператора має особливості. Імператор не наділений повноваженнями, пов'язаними зі здійсненням державної влади. Усі його дії, що стосуються справ держави, можуть здійснюватися не інакше, як з поради і за умови схвалення Кабінетом міністрів, і Кабінет несе за них відповідальність. За поданням парламенту він призначає прем'єр-міністра, а за рекомендацією прем'єр-міністра - членів Кабінету; за поданням Кабінету призначає головного суддю Верховного суду.

За поради і у разі схвалення Кабінетом міністрів від імені народу імператор здійснює такі дії, які стосуються справ держави: промульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і договорів, скликання парламенту, розпуск палати представників і оголошення загальних виборів до парламенту, підтвердження призначень і відставок державних міністрів та інших посадовців, а також повноважень і вірчих грамот послів і посланників; підтвердження амністій, пом'якшення покарань, відновлення в правах, прийом іноземних послів, здійснення церемоніалу.

Після прийняття Конституції 1946 р. повноваження імператора як самостійного глави держави було фактично скасовано. Імператор позбавлений навіть такого традиційного для глави держави права, як право вето на призначення прем'єр-міністра, оскільки імператор лише затверджує кандидатуру, обрану парламентом. Імператор є символом єдності народу, у повсякденному житті виконує церемоніальні функції зовнішньополітичного характеру. Монарх також присутній на різних національних святах і офіційних урочистостях.

Як зазначають деякі японські юристи і політичні діячі, у зв'язку з тим, що в Конституції немає чіткого розмежування понять "державні справи" і "державна політика", немає статей, що забороняють імператору затягувати виконання рішень представницького органу, а також немає чітко сформульованої процедури розпуску палати представників, імператор може впливати на вирішення цих питань. Таке твердження не безперечне, оскільки за конституційним звичаєм імператор не бере активної участі у вирішенні окреслених питань. Слід також додати, що життя імператора і його сім'ї оповите таємничістю, і приставлені до нього урядовці постійно захищають його від контактів із зовнішнім світом, але ореол таємничості, як правило, має далекі стратегічні цілі, сприяє підтриманню авторитету монарха. Не будучи задіяним у вирішенні поточних справ, він зберігає високий авторитет і вплив, що за певних умов є важливішим за формальні повноваження.

14.3. Парламент

Парламент Японії, відповідно до ст. 41 Конституції країни, є "найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави". Парламент складається з двох палат: палати представників і палати радників. Депутати обох палат обираються на основі загального. виборчого права.

Право бути обраним до палати представників надається з 25 років, а до палати радників - з 30 років. Кандидати в члени палати представників повинні внести виборчу заставу у розмірі З млн єн. Застава не повертається, якщо кандидат не набрав 1/5 частини голосів від квоти в цьому окрузі, яка вианачається розподілом дійсних в окрузі голосів на кількість місць у ньому. Кандидати в члени палати радників повинні внести 2 млн єн; сума подвоюється, якщо кандидати висунуті списком.

Палата представників обирається на 4 роки в кількості 512 осіб. Такий склад останній раз було обрано 18 липня 1993 р. У січні 1994 р. було прийнято закон, згідно з яким чисельність членів нижньої палати зменшилась до 500 осіб. Це правило мало діяти з наступних виборів.

Для обрання палати представників Японія поділяється на 129 виборчих округів. Кількість членів від округу варіюється від 3 до 5; є один одномандатний округ. Кожен виборець голосує тільки за одного з кандидатів у своєму окрузі. Мандати надаються кандидатам, що одержали найбільше число голосів, причому ця кількість повинна щонайменше становити 1/4 частину від квоти, одержувану від розподілу дійсних голосів в окрузі на кількість місць, що належать йому. Палата представників може бути достроково розпущена на вимогу уряду.

Верхня палата - палата радників обирається в кількості 252 депутатів строком на 6 років, причому через кожні три роки 1/2 складу радників переобирається. 152 радники обираються від округів на базі префектур і в столиці за тією самою системою, яка застосовується для виборів до нижньої палати з тією лише відмінністю, що кандидат повинен набрати кількість голосів, що дорівнює або більша за кількість, одержувану від розподілу дійсних голосів в окрузі на кількість місць, що належать цьому округу. Решта 100 радників обираються за системою пропорційного представництва за партійними списками в загальнонаціональному виборчому окрузі.

Іншими словами, уся палата представників і значна частина палати радників формуються за так званою системою єдиного непередаваного голосу, що зобов'язує політичні партії бути дуже уважними до чисельності кандидатів, які висуваються в округах.

Кожна з палат може самостійно обирати голову і посадовців, встановлювати свої правила засідань, процедури і внутрішньої Дисципліни. Закон про парламент до посадовців, що обираються на весь термін повноважень палати, відносить голову, віце-голів, тимчасового голову, голів комітетів і генерального секретаря палати. З них тільки генеральний секретар обирається не в депутатів парламенту. Традиційно заступники голови палати належать до депутатів від опозиційних партій.

Кожна палата формує два види комісій - постійні та спеціальні. Нині палата представників має 18 спеціальних комісій. 12 із них більше або менше безпосередньо пов'язані з роботою відповідних міністерств. У палаті радників 16 постійних комісій. Спеціальні комітети мають право вносити власні законопроекти з питань своєї компетенції, контролювати "свої" міністерства. Комісії формуються за партійною ознакою пропорційно представництву політичних партій у парламенті. При цьому кожен депутат повинен бути членом не менше 1-2 комісій. Голови обираються самими членами з депутатів партії, що має найбільше представництво.

Схожі статті




Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В. М - 14.3. Парламент

Предыдущая | Следующая