Конфліктологія та теорія переговорів - Яхно Т. П. - 4. Форми прояву етнонаціональних конфліктів

Природа ж етнонаціональних конфліктів пояснюється характером етносів і націй як державно-політичних, соціально-економічних та соціокультурних спільнот людей, комплексних, багатосторонніх взаємовідносин між ними. Зрештою, конфлікти зароджуються на підгрунті суперечностей між інтересами етнонаціональних спільнот.

Інтереси ж формуються: для етносу - як інтереси замкнутої групової організації людей і групового мислення, де індивід не відокремлює себе від групи, і для нього будь-яка інша група є ворожою, "чужою" по відношенню до своєї, для нації - як інтереси ширшої, не замкнутої, але все ж таки відокремленої, самостійно існуючої, державно оформленої спільності, яка набуває своєї соціально-економічної та соціокультурної основи.

Протистояння етносів породжується їх груповою замкнутістю, відсутністю спільних цінностей, що спонукають їх до взаємної співпраці. Єдині релігійні вірування або тривале співіснування в рамках якого-небудь соціального простору можуть блокувати ворожість етносів і створювати передумови для їх злиття (як це відбувалося в Європі). Конфліктність у взаєминах між націями виникає в умовах ущемлення інтересів однієї і панування інтересів іншої. Будь-яка нерівність - політична, правова, економічна, культурна, нарешті, конфесійна, пов'язані з пануванням одних над іншими, перешкоджає самостійному розвитку національних спільнот і викликає протиборства. Причому ущемлення інтересів може виявлятися й усвідомлюватися в різних сферах життя, не обов'язково в політиці. Поле конфлікту формується в різних ракурсах. Джерелом його може бути будь-яка історична проблема, яка має бути вирішена; захоплення території - життєвого простору етносу; руйнування його системи культурних цінностей і нав'язування чужих цінностей; деградація з вини іншого екологічного середовища; господарсько-економічна експансія; мовна нерівноправність та ін.

Оскільки втілюється національна ідея, її націоналізм, завжди пов'язаний з конкретною етнонаціональної спільністю, так чи інакше відображає потреби й інтереси останньої, то в історії існували й існують різноманітні види націоналізмів. В Індії, скажімо, - це індуський, мусульманський і сикхський націоналізми.

У країнах Близького Сходу існує націоналізм арабський, що також представлений у різних проявах. Із західним націоналізмом народи світу познайомилися на прикладі такої його антилюдської форми, як фашистська ідеологія і практика. У республіках колишнього СРСР дозріли численні націоналізми (український, молдавський, вірменський та ін.), які зруйнували, врешті-решт, єдину велику країну і стали джерелом національно-етнічних конфліктів. Національні рухи, так само як і конфлікти, агентами яких вони є, та націоналізми, що лежать в їх основі, не завжди є руйнівними. Коли із форм визвольної боротьби вони перетворюються у форми насильницького утвердження панування однієї нації над іншими (вкрай радикальна форма націоналістичного руху - фашизм), то вони стають руйнівними. Межа між національним та націоналістичним рухами відносна: перехід першого у другий зумовлюється протиставленням національного демократичним принципам, прагненням до незалежності і самостійного розвитку національно-етнічної спільності за рахунок обмеження, а то й нехтування демократичних норм суспільного життя для інших, проголошення інтересів цієї спільності єдино законними та вищими. У кінці 80-х - на початку 90-х років у радянському суспільстві виявилося три типи етнонаціональних конфліктів. Один з них сформувався між радянською багатонаціональною спільнотою, яка представлена єдиною федеративною державою з домінуючим російським народом, і національними групами, які мали формальну державну самостійність (у вигляді союзних республік). Зважаючи на різноманіття цих груп, загальний тип конфлікту конкретизований у специфічних видах, кожен з яких по-своєму формувався, розвивався і завершувався. Водночас, їм були притаманні деякі спільні риси. В основі цього типу лежить прагнення до територіально-державного самовизначення націй, які сформувалися в радянський період. Ідея національної держави (держави корінної нації) складає політичну сутність націоналізму, якою керувалися колишні радянські народи під час боротьби за демократичне оновлення своїх республік, звільнення від бюрократичного диктату Союзного центру. Такі процеси виникали і розвивалися на підгрунті національних відмінностей - історико-культурних, мовних, конфесійних, територіальних. Однак основною причиною виявилися бюрократична адміністративна система (авторитаризм) в управлінні країною і пов'язана з нею інтернаціоналізація суспільного життя, ігнорування об'єктивних законів співвідношення інтернаціонального та національного в соціально-економічному, політичному і культурному розвитку республіканських спільнот.

Другий тип конфлікту - всередині республік: між так званою корінною національністю і національними меншинами. У кожної колишньої союзної республіки після її відокремлення від Союзу утворилися такі меншини з числа російськомовного населення та інших етносів. І в переважній більшості виникли незалежні держави, в яких стали формуватися подібні конфлікти.

Третій тип конфлікту характеризував (і сьогодні характеризує) етнонаціональні відносини всередині власне СРСР. Це конфлікт між утвореннями, які до "перебудови" не мали статусу державності, колишніми автономіями як суб'єктами Російської Федерації та російським співтовариством у цілому. Звичайно, цей тип конфлікту виявлявся по-різному (достатньо співставити національний рух у Татарстані і Чечні, щоб зрозуміти їх суттєву різницю і за джерелами, і за характером розвитку, а тим більше результатами). Повернемося до аналізу першого типу конфлікту.

Схожі статті




Конфліктологія та теорія переговорів - Яхно Т. П. - 4. Форми прояву етнонаціональних конфліктів

Предыдущая | Следующая