Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття - Давиденко Г. Й. - "Тартюф"

До нас дійшло 34 п'єси комедіографа, не враховуючи втрачених, написаних у роки подорожування, фарсів та декількох одноактних комедій, авторство яких не встановлене.

Мольєр - чудовий майстер комедії, у створенні якої він спирався як на літературні, так і на народні традиції. Ще в юності письменник захоплювався античною літературою, особливо комедіями Плавта і Теренція, у яких вчився способам узагальнення характерів і увиразнення комічних конфліктів, прийомам побудови композиції комедії та образної системи. Хоча Мольєр і дотримувався жанрової ієрархії та більшості принципів класицизму, в його комедіях порушувалися проблеми реального життя і діяли сучасні йому герої.

Драматург надавав перевагу зображенню якоїсь однієї провідної риси в характерах персонажів (жадібність, лицемірство, марнославство тощо). Як і всі класицистичні образи, герої Мольєра - носії певної ідеї, вади чи пристрасті.

"Тартюф"

"Тартюф" - не лише найвідоміша, а й найбільш багатостраждальна п'єса великого французького комедіографа: вона тричі перероблялася за цензурними вимогами, п'ять разів знаходилася під забороною, що врешті-решт підірвало здоров'я Мольєра і прискорило його смерть.

Сам автор прекрасно розумів вбивчу силу свого улюбленого витвору. Не даремно, готуючи комедію до видання, він написав величезну передмову, розставивши всі крапки над "і".

Про цю комедію багато говорили, довгий час вона потерпала від нападів, однак люди, висміяні у ній, довели на ділі, що у Франції вони мають більшу владу, ніж ті, кого Мольєр висміював раніше - "... якщо ж призначення комедії складається із показу людських вад, то чому ж повинні деякі з них оминати. Вади, викриті у моїй п'єсі, за своїми наслідками найнебезпечніші для держави, а театр, як ми переконалися, має величезні можливості для виправлення поведінки".

Тартюф - лицемір, що ввійшов в довіру до Оргона, привласнив собі його дім та статок, однак був викритий та заарештований за королівським наказом. Його ім'я, вочевидь, взято Мольєром з арсеналу італійської комедії масок, де з'являється персонаж Тартуфо (згадка про нього вперше зафіксована у Франції у 1609 році). Мала місце і асоціація із старофранцузьким truffe - обман. У підзаголовку та переліку дійових осіб цьому персонажу подана доволі коротка, однак надзвичайно містка характеристика: "l'imposteur" (облудник, самозванець), "faux devot" (святоша, ханжа). Тартюф - страшний лицемір. Під прикриттям релігії він вдавав із себе святого, однак ні в що не вірив і таємно облаштовував свої темні справи. О. С. Пушкін писав про Тартюфа: "У Мольєра лицемер волочится за женой своего благодетеля, лицемеря; принимает имение под сохранение, лицемеря; спрашивает стакан воды, лицемеря".

Лицемірство для Тартюфа не просто домінуюча риса характеру, вона і сам характер. У класицистів, як відомо, характер - це відмінна властивість, генеральна якість, специфіка того чи іншого людського типу. Він міг бути до крайніх проявів, неправдоподібно загостреним, тому що таке загострення Його не спотворювало, а навпаки, вирізняло. Цим характер відрізнявся від нравів - характерних рис, кожну з яких неможливо загострювати до протиставлення іншим, щоб не спотворити картини у загальній картині нравів.

Схожі статті




Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття - Давиденко Г. Й. - "Тартюф"

Предыдущая | Следующая