Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 3. "Ярмарок суєти" - "роман без героя"

У. Теккерей вступив у літературу в 30-х роках і вже в 40-х pp. завоював визнання. Це були роки суспільно-політичної і класової боротьби, виступи чартистів, які відстоювали права робітників. У суспільному русі свого часу У. Теккерей узяв участь як письменник-сатирик, критик буржуазного суспільства, його моралі і типів. Письменник тяжів до розкриття суворої правди життя без будь-яких прикрас, до зображення людських характерів у їх протиріччях і багатогранності.

У творчості У. Теккерея прийнято виділяти 3 періоди.

Перший період - кінець 30-х - середина 40-х pp.

Цей період пов'язаний із співпрацею в ряді журналів. Письменник звернувся до важливих проблем міжнародної і внутрішньої політики Великої Британії, засудив мілітаризм і підняв голос на захист пригніченої Ірландії, засудив боротьбу парламентських партій - торі і віги.

Визнання молодому письменнику принесли пародії. У такому плані написані перші повісті У. Теккерея - "Із записок Жовтоплюша" (1840), "Кетрін" (1840), "У благородному сімействі" (1840).

У 1844 році був написаний перший роман У. Теккерея "Записки Баррі Ліндона", у якому розкрита історія авантюриста і пройди, що претендував на звання джентльмена і місце у верхах суспільства.

Другий період - середина 40-х - 1848 роки.

Наступним етапом у творчій еволюції У. Теккерея став роман "Ярмарок суєти" (1847). Цей твір прославив ім'я автора, ставши одним із кращих творів англійського класичного реалізму, і поставив письменника поряд із Ч. Діккенсом.

Третій період - після 1848 р.

Майстерність Теккерея - романіста проявилась у його романах 50-років - "Історія Пенденніса" (1850), "Ньюкоми" (1855), історичний роман "Історія Генрі Ес-монда" (1852). У цих творах письменник намагався знайти позитивного героя в тому середовищі, у якому раніше сумнівався в самій можливості існування такого героя. До 50-х років відносили і лекції У. Теккерея "Чотири Георга" (1855-1856) і "Англійські гумористи" (1851). Майстерність Теккерея-романіста.

O тема народу не знайшла широкого художнього втілення;

O створив неперевершені зразки сатири, які становили особливу цінність його реалізму;

O не змалював позитивного героя (подібно до Г. Флобера);

O структура роману визначалася майстерним переплетінням окремих людських доль, для роману розгорталося цікаво і напружено;

O побудова роману природна, як природний плин людського життя;

O найчастіше вживана барва в палітрі художніх засобів - іронія;

O автор розвінчав всі сфери буржуазно-аристократичного існування: кохання, подружнє життя, стосунки батьків і дітей, приятелів;

O оригінальність епітетів, вільне володіння живою мовою.

3. "Ярмарок суєти" - "роман без героя"

В історію західноєвропейської літератури У. Теккерей увійшов як творець свого кращого роману - "Ярмарок суєти". Роман був написаний напередодні Великої буржуазної революції 1848 р. Письменник працював над твором у 1847-1848 рр. Окремі частини роману виходили тоненькими випусками, раніше в цупких жовтих обкладинках. Жовтий колір не був випадковим, адже під сатиричним псевдонімом Жовтоплюш письменник друкував раніше вигадані нотатки лакея-авантюриста.

Роман епічного розмаху, події якого відбувалися у 10-30-х рр. XIX ст. не тільки на Британських островах, а й на континенті. У підзаголовку автор поставив напис "Роман без героя":

- жодного, з величезної кількості героїв, автор не виділив своїм особистим ставленням, своєю симпатією чи любов'ю;

- жоден із героїв не наділений автором такими позитивними якостями, які б допомогли йому стати справжнім героєм у морально-етичному плані;

- у цих словах відбито не так характер роману, як характер суспільства, зображеного у творі.

Головний образ, який виступив не лише в назві твору, а й пояснений у тексті в авторських відступах - це образ Ярмарку суєти (Ярмарку марнославства). Це світ, де панували буржуазні стосунки, світ гонитви за грішми. Світ Теккерея - це суспільство, де все купується і продається, гроші - це ідеал, якого всі прагнуть. "Ярмарок суєти - розпусне, звичайно, місце і невеселе, хоч дуже галасливе".

Серед героїв роману люди різних соціальних прошарків - аристократи, члени парламенту, чиновники, поміщики, маклери, військові, дипломати, гувернантки, учителі, лакеї, економки. Усі вони жили за законами Ярмарку, де достойність людини визначалася величиною капіталу. Автор створив узагальнений образ буржуазного суспільства, реалістичний символ світу, заснованого на несправедливості. У цьому середовищі письменник не знайшов героя, який би зміг посісти достойне місце у творі.

У романі дві сюжетні лінії:

1) доля Емілії Седлі;

2) доля Беккі Шарп.

На деякий час їх життєві дороги перетнулися, щоб розійтись і знову зійтись. Автор дав яскраву і багатогранну характеристику Ребеці Шарп, оскільки саме вона стала основним двигуном сюжету, а не Емілія.

Емілія Седлі - донька лондонського купця, досить заможної людини. Вона була незвичайною дівчиною з добрим серцем, мала багато подруг у пансіоні.

Ребекка Шарп платила за пансіон своєю працею з маленькими дітьми. До неї і директорша міс Пінкертон ставилася не так люб'язно, як до Емілії. "Світ до мене жорстокий, - говорила вона, - світ - це дзеркало, він кожному відбиває його власне обличчя. Світ нехтував мною, та і я ще нікому не зробила добра".

Батько Ребекки був художником і давав уроки малювання в школі міс Пінкертон, багато пив, бив дружину і доньку. Коли померла мати, Беккі привели до пансіону. Ребекка сумувала за вільним життям. Уміючи добре грати і маючи здібності до мов (особливо французької), вона швидко опанувала курс навчання. Після смерті батька вона плакала не від горя, а від усвідомлення того, що залишилась одна. Директорша хотіла, щоб Беккі навчала дітей музики, але та вимагала оплати. Стався конфлікт, Беккі попросила відпустити її, і поїхала до будинку Емілії. Дізнавшись, що в Емілії був неодружений рідний брат Джордж, Беккі подумала, що можна було добре влаштуватися в житті, якщо вдало вийти заміж. Джордж Седлі був на два роки старший за свою сестру Емілію, ледачий, товстий, хворий на печінку, боявся жінок, самозакоханий. Беккі розпочала роман з братом Емілії, але Джордж з нею не одружився.

Емілія спочатку ніби позитивна героїня. Вона привітна, добра, хвилювалася за подругу, намагалася компенсувати той недолік домашнього тепла, якого та була позбавлена, залишившись сиротою. Але той факт, що вона забула про батьків, повністю перекреслив репутацію Емілії як "голубої героїні".

Беккі - повна протилежність Емілії. Вона честолюбна, розумна, привітна і красива, її очі та посмішка могли обманути недосвідчену людину. Беккі прагнула вибороти місце серед аристократів. Вона влаштувалася гувернанткою в будинок містера Піта Кроулі. Там дівчина потрапила в центр смішних інтриг. Ребекка поступово завоювала серця всіх Кроулі - жіночої і чоловічої статі. Вона прикинулася тихою і скромною, безкорисливою і відданою. У Піта Кроулі не було дружини, і він захотів одружитися з Беккі. Але з часом вона довідалася, що грошима завідував молодий син Кроулі Родон. Вони таємно одружилися і втекли, Беккі залишила листа для містера Піта, в якому повідомила, що одружитися з ним не може.

Ребекка була терплячою з чоловіком, її турботливість зробила із запеклого гульвіси Родона щасливого і покірного господаря. Разом з чоловіком вона поїхала до Бельгії, куди Родона направили воювати проти Наполеона. Там Ребекка зачарувала генерала, приймала подарунки і при живому чоловікові думала, що їй залишиться після його смерті. Натомість Родон пристрасно її кохав.

Коли закінчилася війна, Беккі з чоловіком приїхали до Парижа. Опинившись у столиці Франції, Ребекка посіла постійне місце у столичному аристократичному товаристві. Вона народила хлопчика, але дитині приділяла обмаль часу. Зрештою вони знову повернулися до Лондона. Тітка Родона померла і весь спадок залишила його брату.

Усюди Беккі знаходила коханців. Одним із них був лорд Стайн, з яким вона кохалася за гроші. Родон покинув Беккі і попросив брата піклуватися про сина - молодого Родона.

Емілія, батько якої розорився внаслідок падіння курсу акцій, вийшла заміж за Джорджа Осборна проти волі батьків. Вони теж поїхали до Брюсселю, де чоловік взяв участь у війні. Джордж загинув, Емілія дуже переживала і зберігала пам'ять про нього, не помічаючи благородних вчинків закоханого в неї Доббіна. Зрештою, вона вийшла заміж за нього.

Ребекка ходила до церкви, її прізвище можна було знайти в усіх доброчинних списках, але їй так і не довелося стати леді Кроулі.

Автор не засудив жодної з героїнь. Він вважав, що причиною всьому було суспільство, яке створило такі умови для життя. Герої - лише учасники Ярмарку, де все продавалося і купувалося. Вони були ляльками ярмаркового театру маріонеток, дуже схожі на живих людей. Ці маріонетки рухалися не з власної волі, а відповідно до того, за яку ниточку смикав їх лялькар в образі автора.

Таким чином, У. Теккерей вклав у вислів Шекспіра "Світ - театр, а люди - актори" інший смисл - "Люди - не актори, а маріонетки".

Заслуга письменника:

Тонко і переконливо показав, як війна, буржуазна конкуренція, конфлікти в різних сферах соціально-політичного життя впливали на внутрішній світ і поведінку людини.

У. Теккерей не був лише песимістом. Світлі настрої переважали у його більш пізніх творах, серед яких найхарактернішим був роман "Ньюкоми". Це роман - сімейна хроніка, що розкрив долі кількох поколінь однієї родини. У творі подана картина життя аристократичних і буржуазних кіл англійського суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Чому В. Теккерей стоїть в одному ряду із Ч. Діккенсом, але значно поступається славі сучасника?

2. Чому В. Теккерей назвав свій роман "Ярмарок суєти" "романом без героя"?

3. У чому проявилася майстерність Теккерея-романіста?

Схожі статті




Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 3. "Ярмарок суєти" - "роман без героя"

Предыдущая | Следующая