Історія вчень про державу і право - Кормич А. І. - 3. Політико-правові вчення націонал-соціалізму

У 20-х роках XX ст. у Німеччині зароджується націонал-соціалістичний рух. Він став вираженням таких проблем: 1. Німеччина потерпіла поразку в Першій світовій війні. 2. Виникли безліч економічних і соціальних труднощів. 3. Країну потрясали політичні й ідеологічні конфлікти. Усе це разом узяте призвело до глибокої суспільної кризи в одній із найбільших країн Європи.

Націонал-соціалістичний рух виступив із власною програмою виходу з кризи. Розгорнув боротьбу за перебудову Німеччини на принципах націонал-соціалізму. У 1933 р. до влади приходять націонал-соціалісти на чолі з Адольфом Гітлером ("фюрером"). Він перебував при владі до травня 1945 р., безпосередньо впроваджуючи в державно-правову практику, у науку про державу і право сповідувані ним принципи.

У Німеччині 20-30-х років народ переживав з усякого погляду дискомфорт, відчуття хисткості соціального буття, апатію, тривогу за своє майбутнє. Не було стабільності в економіці, натомість - велике безробіття, постійні потрясіння суспільства. Народ прагнув до спокою, стабільності, порядку. За цих умов і була запропонована ідея "сильної держави", яка мала позбутися таких "пороків", як "демократизм", "парламентаризм", "плюралізм". Тільки "сильна держава" з єдиною централізованою владою здатна забезпечити "вищі інтереси нації", заявляли націонал-соціалісти.

Особливе роздратування і протести викликав у німців підсумок Першої світової війни. Вони вважали його образливим, великим приниженням величі і честі Німеччини. Націонал-соціалісти обіцяли відродити "велику Німеччину". Націонал-соціалізм уміло використовував поняття "справедливість". Усі верстви Німеччини розуміли це поняття по-різному. Тим, хто розорився, обіцяли усе повернути; ремісникам, торговцям - захистити від банків; селянам - дешеві кредити і високі ціни на їхні продукти. Буржуазії "справедливість" обіцяла повернення до їхнього статусу. Колишнім військовослужбовцям - підвищення пенсій і пільг. Усі чекали благодійника, який би приніс їм "справедливість", опікав, оберігав від ударів долі і не допускав образ. Спекулюючи на "справедливості", націонал-соціалісти, фашисти, заробили величезний капітал - довіру мільйонів.

Крім того, націонал-соціалісти уміло використовували моральні, духовні, культурні, політико-правові й інтелектуальні цінності німецького народу. У цих цінностей були свої відповідні джерела. Перше - німецький націоналізм. До нього був доданий антисемітизм, розподіл на "повноцінні" і "неповноцінні" раси, боротьба "шляхетних" рас з "неповноцінними". Друге ідеологічне джерело німецького націонал-соціалізму - це доморощена доктрина національного соціалізму. За основу була взята книга "Пруссацтво і соціалізм" (1919 р.), автор Освальд Шпенглер (1880-1936). "Прусський соціалізм" - торжество принципу чиновництва, відповідно до якого кожен німець міг стати чиновником на службі в держави. Приватновласницький уклад життя залишається непохитним. Але виробництво і розподіл організуються за допомогою держави. Порядок базується на казарменій дисципліні і жорсткій ієрархічній субординації. Ціль німецького соціалізму - ліквідація класової боротьби, владарювання згоди між Капіталом і Працею. Третє ідеологічне джерело націонал-соціалістських поглядів - традиція антилібералізму, що здавна існувала в Німеччині. Протягом XIX ст. ліберальний рух піддавався безперервним нападкам. Спочатку це робили феодальні критики капіталізму, потім правоконсервативні кола німецької буржуазії. Вони були проти перетворення вірнопідданих на самостійні особистості, що будуть володіти всіма необхідними правами і свободами. Надійні закони, гарантія свободи були справжнім нещастям для Німеччини.

"Розумовий матеріал", що пішов на будівництво націонал-соціалістичної (німецько-фашистської) ідеології увібрав у себе найгірші з погляду загальнолюдських цінностей продукти в історії німецької духовної культури. Спираючись на результати своєї роботи націонал-соціалісти створили власне вчення про право, державу, панування, владу.

Ядро націонал-соціалізму - тоталітарна політична влада. Державі приділялося не центральне, а більш скромне місце. Держава - елемент німецької політичної спільності. Вона має потрійне членування. 1. "Рух" - німецька робітнича партія націонал-соціалізму. 2. "Держава" - державний апарат. 3. "Народ" - німці, організовані в різні непартійні і недержавні об'єднання.

Націонал-соціалістична німецька робоча партія (НСДАП) у структурі німецької політичної спільності беззастережно визнавалася елітою нації. Тільки вона мала право керувати країною. Тільки вона відповідала вимогам "національного духу". Тільки НСДАП готова була втілити політико-правові й ідеологічні установки націонал-соціалізму всередині німецької політичної спільності. Таких головних установок було три: 1. Орієнтація на усунення з соціальної арени всіх політичних партій і суспільних угруповань, крім НСДАП. Установка на утвердження в Німеччині фашистської однопартійної політичної системи. 2. Курс на перетворення НСДАП у монопольного власника публічно-владних прерогатив і в інститут, що здійснює монопольне ідеологічне панування. 3. Лінія на встановлення безроздільного контролю фашистської партії над державою і позбавлення останньої ролі самостійного політичного фактора.

Диктат нацистської партії над державою забезпечувався за допомогою "уніфікації" партії і держави. Усі державні посади від малих до великих займали тільки члени НСДАП. Вони ж здійснювали партійний контроль над усіма державними органами, кадрами, їхньою діяльністю. Фашистсько-партійна держава повинна була стати і вона стала повною протилежністю демократично-правової держави. Ворожість до парламентаризму, багатопартійності, плюралізму політичних сил, рівності усіх перед законом і судом, усяких передумов правової держави насаджувалась в державі. Ідеал держави - смерть демократії.

Така держава утворювалась на расовій основі, поділялася на стани. Рішення тільки зверху донизу. Культ права сили, а точніше - просто фізичної сили. Керівництво такою державою здійснювалося вождем-фюрером - Гітлером. Далі в ієрархії йшли більш дрібні фюрери і так до самого низу. Фюрер - вождь, унікальний, кращий із кращих, найобдарованіший і доблесніший з усіх. У ньому втілена доля всього народу. Він недоторканний, поза всякою критикою. Фактично - божество. Так націонал-соціалізм створив свій культ вождя.

Вождь - харизматичний лідер. Вождь і німецький народ єдині. Націонал-соціалісти з категорії "народ" сформували своє політико-правове розуміння: 1. На махровому расистському переконанні ідеологи нацизму створили і "вдовбали" в голови, що німецький народ є спільність людей, об'єднаних, головним чином, однією кров'ю. Головна задача народу - зберегти біологічно чисту кров ("арійську", "нордичну"). 2. Народ повинен визнати "закон", відповідно до якого він є "великим народом". 3. Німецький народ найбільш монолітний не тільки расово-біологічно, але і політично, світоглядно, в правовому аспекті. Кредо нацистів: "Ти - ніщо, твій народ - усе!"

У чому ж усе-таки сутність націонал-соціалістичного праворозуміння, як термін "право" уживався: 1. Визнання правоутворюючим фактором, грунтом права раси, національного духу. 2. Заява, що немає ніякого індивідуального належного особистості "природженого права", а існує лише народно-расове, детерміноване расою право. 3. Право є те, що арійці визначають як "право". 4. Вигадування залежності природи права від біологічної матерії особливого роду ("раси"), від свободи людей ("арійців"), скроєних із подібної матерії, знадобилося "для наукового" обгрунтування концепції "особливого права", розхожої серед нацистських правознавців. 5. Нацисти проголосили: "право є продукт раси". 6. Тільки "третій рейх", його "народна спільність", "народні товариші" могли створити "загальну правову рівність".

Нацистські правознавці всі політико-правові теорії будували виходячи з моделі "фюрер-принцип" і бачили тільки у вожді одноособового творця права. Лише "фюрер", "вождь" міг приймати відповідні рішення стосовно права. Він один формулює "народні закони життя". "Усе, що корисне народу, є правом; усе що йому шкодить, - не право".

Судова влада була позбавлена націонал-соціалістами незалежності і самостійності. Фюрер став верховним суддею. Принцип "немає покарання без закону", замінили на постулат "немає злочину без покарання". Суддям наказали при прийнятті рішень "меншою мірою виходити із закону й більшою - із принципової ідеї, що правопорушник повинен бути видалений із суспільства".

Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Кормич А. І. - 3. Політико-правові вчення націонал-соціалізму

Предыдущая | Следующая