Історія українського літературознавства - Наєнко М. К. - Пошуки літературознавчих методологій тривають

Пошуки літературознавчих методологій тривають

На рубежі 80-90-х років гарматний гул на фронтах останньої в радянській імперії війни з україністикою почав ніби стихати. І ще очевиднішими стали її наслідки: гори трупів, гори поламаних душ і ледве жевріючий попіл її національної духовності. Дослідники літератури в тому попелі активно почали шукати найтепліші жаринки, щоб розкласти справжнє багаття наукового літературознавства. Перші кроки зроблено: з'явилася низка історико-літературних і теоретичних праць, у яких є спроби цілковитого переосмислення українського літпроцесу, повного виведення його з гурту придатків до ідеології і введення в систему естетичних дисциплін. Маємо на увазі, зокрема, "Історію української літератури XX століття" (за редакцією В. Дончика), три томи "Історії української літератури" (за редакцією М. Яценка), чотири томи хрестоматії "Українське слово" (упорядники В. Яременко та Є. Федоренко), колективні монографії "Поетика" і "Самототожність письменника" (відповідальний редактор Г. Сивокінь), друга книга монографії Л. Новиченка про творчість М. Рильського, нові книги і статті І. Дзюби, Р. Гром'яка, В. Дончика, М. Жулинського, Д. Затонського, Г. Вервеса, Г. Клочека, М. Ільницького, Г. Ковальчука, В. Качкана, І. Денисюка, Ф. Погребенника, Н. Шляхової, Г. Штоня, О. Мишанича та ін., документи з архівів КДБ, опубліковані І. Ільєнком, В. Пристайком і Ю. Шаповалом, дослідження молодих докторів філології В. Агеєвої, Л. Грицик, Т. Гундорової, Л. Дунаєв-ської, Ю. Коваліва, М. Кодака, Л. Мороз, В. Мельника, О. Мушкудіані, В. Моренця, В. Нарівської, С. Павличко, С. Пригодія, Г. Сиваченко, О. Пахльовської, П. Рудакова, В. Соболь, М. Сулими, Н. Заверталюк, О. Турган, О. Таланчук, Р. Чілачави, Т. Салиги, Б. Мельничука, В. Панченка, А. Нямцу та ін., активна пошукова робота зарубіжних україністів Г. Грабовича, Р. Гебнера, І. Кошелівця, М. Павлишина, С. Козака, В. Мокрого, М. Неврли, Л. Онишкевич, Л. Рудницького та ін. Визначальним у них є науково-обгрунтований погляд на сам феномен літературної творчості та уявлення про літературу як суверенну галузь духовної діяльності людини. Завдяки цьому не множаться міфи про "класове чуття письменника" чи "партійну його відданість", а розвивається естетична самодостатність літератури, її здатність через душу й серце людини пробитись до самої себе, до головних істин буття земного.

Цей процес розвивається неоднозначно, з певними конфліктами й надсадами, але загальна картина укладається в рамки усталених уже закономірностей. Виявляється, що схожі ситуації в суспільному і літературному розвитку мають здатність повторюватись якщо не через півстоліття, то через століття - обов'язково. Хто ие погодиться, наприклад, що поетичні шукання 90-х (незалежних) років повторюють подібні шукання "молодомузівців" та "хатян" на початку XX ст.? Різниця хіба що в тому, що в тодішньому фіналі шукань у поета Тичини таки вистачило мужності сказати: "І майже жодної поезії, яка б нас вдарила! - Нема...", а поети 90-х років майже в один голос твердять, що дають справжні літературні тексти. Що це означає - покаже майбутнє, але, можливо, те, що один критик схарактеризував не як "час поезії", а як "Час Єзуїтів".

Характеризуючи політичну й літературну ситуацію в Україні рубежу XIX-XX ст., І. Франко зазначав: "Ніколи досі на ниві нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів, суперечливих течій, полеміки різнорідних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів". Наслідком цього стало народження "молодомузівців" і "хатян", але найбільшою мірою - кількох синтетичних літературознавчих праць, одна з яких - "Історія українського письменства" С. Єфремова - вперше запропонувала канон українських письменників. Пізніше він багато разів і по-різному уточнювався (за словами М. Зерова), але наукова думка не перестає звертатися до нього й нині.

Схожі статті




Історія українського літературознавства - Наєнко М. К. - Пошуки літературознавчих методологій тривають

Предыдущая | Следующая