Історія України - Юрій М. Ф. - 4. Боротьба з білогвардійцями

6 січня 1919 року більшовицький Тимчасовий робітничо-селянський уряд відмовився від попередньої назви держави (УН Р) та за аналогією з Радянською Росією встановив нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). У керівництві українських більшовиків існували суперечності, тому Ленін направив в Україну на посаду голови уряду Християна Раковського (болгарського революціонера, син поміщика Кристю Станчева; матеріально, підтримував більшовиків, які перебували в еміграції в Швейцарії. У 1918 р. Раковський очолював російську радянську делегацію на переговорах з гетьманською делегацією в Києві).

.Уряд на кшталт більшовицького у Москві став називатися Радою Народних Комісарів. Почала створюватись радянська державність: у губернських центрах формувалися Ради, в містах та повітах - Ревкоми. Опорою нової влади на Селі стали не Ради, а комітети бідноти, які Створювались за російським зразком (в РСФРР існували з 1918 р).

У березні 1919 р. відбувся 3-й з'їзд КП(б)У, який прийняв рішення про те, щоб при опрацюванні Конституції1 УСРР за основу взяти ситуацію Росії. 6 березня відбувся III Всеукраїнський з'їзд Рад. Вищим органом влади був визнаний Всеукраїнський з'їзд Рад, між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Фактично влада належала РКП(б) - КП(б)У.

1 червня російський ВЦВК проголосив Декрет, у якому керівництво галузями життєдіяльності зосереджувалося в єдиних московських колегіях (військове командування, раднаргоспи, залізниця, фінанси, праця).

Ще з січня 1919 року в Україні починаються насильницькі експерименти в економіці, які вже давно впроваджувалися в Росії: видано Декрет про націоналізацію підприємств, запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств. Для кожної губернії, повіту було визначено кількість зерна, яку слід було здати державі.

Селянство опиралося насильному вилученню продовольчих запасів, створенню радгоспів і комун, зокрема й збройним шляхом. Цей рух більшовики назвали "куркульським бандитизмом'. Проти селян була використана армія, але повстанські настрої охопили і деякі колишні партизанські загони, що увійшли до складу Червоної Армії. Найбільш масштабними були виступи отаманів Зеленого та Григор'єва. Командир 6-ї дивізії Червоної Армії У країни Никифор Григор'єв 7 травня оприлюднив Універсал, в якому Закликав селян гуртуватися в загони та йти йому на допомогу. Повстанці захопили велику територію, включаючи міста Миколаїв, Херсон, Катеринослав, Кременчук, Умань/Черкаси, Єлисаветград, Олександрію. На придушення повстання було кинуто великі сили з Київського, Харківського та Одеського військових округів. Лише 4 червня було розповсюджено заяву уряду Раковського про придушення повстання, проте повстанці лише залишили міста та лінії залізниць і пішли в ліси. Пізніше до району дій Григор'єва увійшли загони Махна. Вони об'єднались в одну повстанську армію. 27 липня, під час повстанського з'їзду, Григор'єва було звинувачено у зв'язках з денікінцями та застрелено махновцями.

4. Боротьба з білогвардійцями

З весни 1919 року протистояння радянських і білогвардійських сил зосередилося у Донбасі. Влітку Денікін розпочинає свій похід на Москву. Наступ розгорнувся від Азовського моря на Луганськ, Харків, Полтаву. Вздовж Дніпра денікінці просувалися від Катеринослава на Київ, а також вздовж узбережжя Чорного моря на Одесу.

Тим часом війська УНР об'єдналися з УГА, яка під польської армії перейшла на східний берег ріки Збруч. Чисельність об'єднаних сил, які перейшли в наступ, досягла 80 тисяч. 30 серпня передові-частини 3-го корпусу УГА вступили до Києва. В цей же час на лівому березі Дніпра з'явились кавалерійські частини білогвардійського корпусу генерала Бредова. Під їхнім тиском УГА залишила столицю (т. з. Київська катастрофа).

Денікін дав директиву своїм військам окупувати Правобережжя. Почалися бої на сході Поділля1 та Київщини. Петлюра вирішив укласти угоду з Рад наркомом про спільну боротьбу проти Дентюна/Ленйга позитивно відгукнувся про цю пропозицію. Але на початку листопад да командування УГА припинило військові дії та уклало угоду про перехідна службу до Денікінй. Білогвардійці зайняли майже все Правобережжя. 6 грудня 1919р. Петлюра Варшаву.

Режим Денікіна супроводжувався відновленням поміщицького землеволодіння, що відштовхнуло від нього селян. Вже восени 1919р. по селах утворюються партизанські загони. На промислових підприємствах робітники працювали по 11 -12 годин.

Денікін не визнавав незалежності України в усіх формах державної організації (УНР, Українська держава, УСРР). Він придушував1 будь-які прояви українського національного життя. Закривались українські навчальні заклади, було заборонено викладання української мови в школах.

Особливо важким було становище єврейських общин. Єврейська біднота десятками тисяч гинула під час погромів місцевих каральних комісій? На думку зарубіжних вчених, саме досвід організацій погромів денікінцями був пізніше запозичений гітлерівцями.

19 Листопада 1919 року колишній голова українського більшовицького уряду X. Раковський звернувся до Леніна з назвою "Тези з українського питання". У ньому йшлося про необхідність подальшого існування УСРР як формально незалежного державного утворення, але при об'єднанні в єдиному центрі оборонного господарсько-економічного апарату. В документі містився знаменитий пункті. Члени РКП на території України повинні на ділі проводити право трудящих Мас учитися і розмовляти в усіх рідною мовою. Нова політика більшовиків зробила Стою справу. Вони не зустріли значного опору населення.

5. Україна в 1920 р.

Більшовики намагались затвердити однопартійність. Особливо небезпечною для них була Українська комуністична партія (боротьбистів - УКП(б)). Відрізавши керівну верхівку боротьбистів (Блакитний, Гринько, Любченко, Шумський).від основної маси членів партії, вони примусили ЦК УКП(б) у березні 1920р. прийняти рішення про самоліквідацію. Услід за боротьбистами КП (б)У поглинула Комуністичну партію України, існувала лише невелика Українська комуністична партія (У КП). Вона була утворена українськими соціал-демократами та лівими есерами, що не увійшли до партії боротьбистів. Ця партія була відірвана від села і мала лише кілька сотень членів. ю і;н (І;А

Радянсько-польська війна.

Скориставшись слабкістю своїх сусідів на сході, польські війська на кінець 1919 року окупували майже всю Білорусію, західну Волинь та частину. Полісся. Навесні 1920 року збройні сили Польщі нараховували 738 тисяч чоловік. Керівник Польської держави Юзеф Пілсудський звернув увагу щ діячів УНР,, які перебували в еміграції на-території Польщі. У квітні між представниками польського уряду та Петлюри булок укладено блок угод; 21 квітня підписано загальну й торговельно-економічну конвенції. Польща згідно з угодами отримувала Холмщину, Підляшшя, Лемкізщину, Західну Волинь, частину Полісся та всю Галичину. 24 квітня було підписано військову конвенцію.

25 квітня 1920 р. три польські армії (загальною чисельністю близько 150 тисяч чоловік) вступили на територію України. Ефект, раптовості дозволив польським військам швидко зайняти велику територію - вже 7 травня упав Київ,, але на, цьому наступ не припинився. Обіцяного представниками УНР всенародного антибільшовицького повстання в Україні не відбулося. Дві бригади Червоноїукраїнської Галицької Армії (ЧУГА), які були дислоковані в районі Вінниці та підняли антибільшовицьке повстання, були. роззброєні польськими військами, а їхній особовий склад відправлено до таборів військовополонених. Лише один кінний полк Чуга, який вийшов, зміг з'єднатися з українськими військами (дві дивізії армії. УНР), котрі рухалися з поляками. Наміри польського уряду розпочати мирні переговори, обмеживши східний кордон Польщі т. з. "лінією Керзона", не були підтримані радянською стороною. ,

Загроза втрати відновленої у 1918 році державності згуртувала навколо уряду Польщі всі верстви суспільства. Негайну допомогу надали країни Антанти. Було нанесено міцного удару по стику фронтів Червоної Армії та відкинутої за межі Польщі. Згідно з умовами перемир'я, яке було підписано в жовтні 1920 року, Західна Волинь та Галичина залишалися у складі Польщі.

Схожі статті




Історія України - Юрій М. Ф. - 4. Боротьба з білогвардійцями

Предыдущая | Следующая