Історія України - Лазарович М. В. - Війна Радянської Росії проти України

На боротьбу проти УНР були перекинуті більшовицькі російські війська з фронту. 8 Москви, Петрограда та інших міст Росії прибули загони червоногвардійців - переважно робітників і матросів, які ненавиділи "буржуазну" Центральну Раду. Всього проти УНР виступили три більшовицькі російські армії. А Україну, фактично, не було кому захищати.

Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської російської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано; свідомо обмежувалося зростання Вільного козацтва, яке формувалося з селянської молоді для захисту від бандитів і об'єднувало в регіонах десятки тисяч боєздатних козаків. На зміну їм Центральна Рада створювала значно слабші у військовому розумінні міліційні формування. Чимало її лідерів, особливо В. Винниченко, перебуваючи в полоні популярних на той час соціалістичних гасел і вірячи у "шляхетність російської демократії, котра нарешті сама зніме налигач з української шиї", сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм, притаманний тільки "експлуататорському суспільству". Голосів таких тверезих українських політиків, як М. Міхновський, П. Скоропадський, С. Петлюра, які намагалися переконати опонентів у доцільності творення власної регулярної армії, почуто не було. Тому, крім окремих частин добровольців, Україна в кін. грудня 1917 р. майже не мала війська. Практично всі полки, утому числі з гучними назвами (Шевченківський, Дорошенківський, ім. Грушевського та ін.), під дією більшовицької пропаганди, яка деморалізовувала їх, у найкращому разі оголошували нейтралітет, а то й переходили на бік інтервентів.

Тим часом більшовики, формально не оголошуючи війни УНР, згідно з планом, заздалегідь розробленим В. Антоновим-Овсієнком, 26 грудня 1917 р. захопили Харків, де перебував більшовицький уряд України. Звідси 18 січня 1918 р. було сплановано похід на Київ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М. Муравйова з допомогою підрозділів Єгорова, Березіна на та Знаменського зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де діяли багато агентів і провокаторів, які готували путч. Невеликі загони українських патріотів під тиском переважаючих сил противника поспішно відступали.

У той грізний час у Києві сформувався Студентський курінь Українських січових стрільців, що нараховував 300осіб. Вій складався зі студентів Київського університету святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету, а також учнів старших класів Другої Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Без будь-якої серйозної військової підготовки, погано озброєні юнаки під керівництвом сотника В. Омельченка (також студента) 27 січня 1918р. вирушили на фронт, щоб допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі надійшла інформація, що в Бахмачі ворог. Тому наступного дня о 4 год ранку студентський курінь зупинився відразу за Ніжином, на залізничній станції Крути - за 120 км від Києва. З ними було 250 учнів старшинської школи та бл. 40 гайдамаків.

Командування вирішило боронити цей важливий залізничний вузол, що був ключем до столиці України. Перемога під Кругами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка ж відкривала ворогові шлях на столицю, втрата якої позбавляла Центральну Раду можливості взяти участь на переговорах у Бресті з державами центрального блоку на правах повноважного представника українського народу. Укладення мирного договору, в свою чергу, давало Україні надії на союзників у боротьбі проти російської агресії. Тому за всяку ціну потрібно було утримувати Київ до підписання українською делегацією договору з центральними державами. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення.

У виритих перед станцією окопах, які тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 км, залягли юні оборонці: праворуч - старшинська школа, ліворуч - стрільці Студентського куреня. Морозного ранку 29 січня 1918 р. на них почали наступати більшовицькі війська, обстрілюючи гарматним вогнем лінію окопів. До обіду українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки. А коли не стало боєприпасів, жменька героїв не змогла витримати наступу переважаючих у кілька разів військ противника, яких до того ж підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів (захисники Крут мали тільки одну гармату). Балтійські матроси багнетами витиснули учнів старшинської школи на правому крилі, а на лівому - оточили студентський курінь, який ще кинувся в останню атаку.

Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, які потрапили в полон, були замордовані - спочатку їх розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами. Незважаючи на це, юнаки безстрашно дивилися в очі смерті і гідно її прийняли. Так, перед стратою учень VII класу гімназії Пипський, до речі, галичанин, почав співати гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили інші приречені на смерть. їхній спів обірвали кулі. Після жорстокої розправи більшовики заборонили місцевим селянам похоронити спотворені тіла юних героїв, найстаршому з яких ледь минуло 22 роки, наймолодшому - 16. Кільком бійцям усе-таки вдалося врятуватись, уночі розібрати залізничну колію і таким чином на кілька днів затримати наступ ворога. Це допомогло Центральній Раді, яка, втримавшись ще певний час у Києві, уклала Брестський мир із державами центрального блоку. Очевидці стверджують, що тіла останніх були спотворені настільки, що матері впізнавали своїх дітей лише за вишиванками. Всього впало до 300 юних українських патріотів. Бій під Крутами закінчився перемогою більшовицьких військ, які отримали вільний доступ до Києва.

Українські війська змушені були відступити з Лівобережжя і у зв'язку з більшовицьким повстанням, що вибухнуло у Києві 25 січня 1918 р. Треба було захистити українську владу в столиці УНР. Бої з більшовицькими повстанцями в Києві тривали 10 днів. Більшовики захопили найважливіші об'єкти столиці, зокрема "Арсенал" на Печерську, Поділ, Старе Місто й вузьким ланцюгом оточили будинок Центральної Ради. Та Січові стрільці, сформовані з галичан і буковинців, що свого часу потрапили до російського полону, прорвались крізь більшовицькі війська й відбили Старе Місто, Поділ. Слобідський кіш і Вільне козацтво з 3 на 4 лютого здобули "Арсенал ", захопивши 300 більшовиків у полон. Стільки ж більшовиків було вбито. Однак українські війська не змогли втриматися в місті. Перевага була на боці збройних сил більшовицької Росії, що під керівництвом полковника Муравйова наступали зі Сходу. 4 лютого вони зайняли Дарницю й мости на Дніпрі, навівши на місто гармати, які залишили деморалізовані українські вояки, й п'ять днів бомбардували Київ. Вночі з 8 на 9 лютого 1918 р. 3-тисячне українське військо залишило Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступило до Житомира, потім укріпилося в Сарнах. 9 лютого 1918 р. червоноармійці зайняли Київ і вчинили там криваву розправу (загинуло бл. 5 тис. чол.), якої столиця не бачила від часів Андрія Боголюбського.

"Ми йдемо з вогнем і мечем, установлюємо радянську владу... - цинічно згадував полковник М. Муравйов. - Я зайняв Київ, бив по палацах і церквах, по попах, по ченцях, нікому не давав пощади! 28-госічня (за старим стилем. - Авт.) оборонська дума запросила перемир'я. У відповідь я наказав бити хімічними задушливими газами. Сотні генералів, може, й тисячі - були вбиті немилосердно. Так ми мстилися. Ми були в стані стримати вибух помсти, але не треба було цього, бо наше гасло - бути безпощадними..."

Місто було залите кров'ю. Газети публікували списки страчених людей. Все, що було підведене під категорію " контрреволюція ", немилосердно знищувалося. Розстрілювали за буржуйський вигляд, за косий погляд, за кожне українське слово або й просто так, як писав очевидець тих подій поет Володимир Сосюра. Було заборонено пресу, українські друкарні конфісковано, книгарні і школи зачинено. Найтемніші більшовицькі елементи зривали зі стін портрети Т. Шевченка, вистежували по селах українських шкільних учителів і розстрілювали тільки за те, що вони свідомі українці. Під час бомбардування в Києві згорів будинок М. Гру шевського з Його унікальною особистою бібліотекою та колекціями. Від снарядів і пожеж постраждала майже половина будинків міста над Дніпром. Протягом трьох тижнів більшовицькі війська окупували й Правобережжя.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Війна Радянської Росії проти України

Предыдущая | Следующая