Історія України - Коваль М. В. - Відродження промисловості

За темпами відбудови велика промисловість спочатку дуже відставала од дрібної й кустарно-ремісничої. Після переходу до сталої валюти становище поліпшилося.

Особлива увага зверталася на відродження Донбасу. Видобуток вугілля зосереджувався на великих шахтах. У 1925-1926 рр. (господарські роки починалися з жовтня календарного року) Донбас дав майже 20 млн тонн вугілля, тобто 78 % довоєнного рівня. Більше половини видобутку припадало на великі шахти.

Поступово стала виконуватися енергетична частина плану ГОЕЛРО. Будувалися Штерівська і Чугуївська (Харківська) ДРЕС, було закладено Дніпровську ГЕС біля Запоріжжя (кол. Олександрівськ).

У машинобудуванні інтенсивніше, ніж в інших галузях, відбувалася концентрація виробництва, освоювалися нові види продукції. Шляхом концентрації десятків підприємств було організовано 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування. Більше половини продукції цієї галузі направлялося в інші республіки. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі побудували перший трактор. На Харківському паротя-гобудівному заводі з 1924 р. почалося серійне виробництво потужних гусеничних тракторів.

З певним ваганням, через три роки після утворення Радянського Союзу, правляча партія на XIV з'їзді в грудні 1925 р. змінила назву: з російської стала всесоюзною. Цей з'їзд проголосив курс на індустріалізацію. У 1925/26 р. довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено. Створювалися можливості спрямувати певну частину капіталовкладень на новобудови. Серед новобудов в Україні в першу чергу називалися Краматорський завод важкого машинобудування, Криворізький металургійний завод. Будівництво таких гігантів вимагало десятків, якщо не сотень мільйонів карбованців.

Відразу постало питання: де взяти кошти? Розглядаючи його, політбюро ЦК ВКП(б) наголосило на необхідності підвищити роль державного бюджету в промисловому капітальному будівництві. Після стабілізації фінансів бюджет дістав можливість виконувати перерозподільчі функції. Одначе всередині політбюро виявилися різні підходи щодо масштабів перерозподілу коштів.

Г. Є. Зінов'єв, Л. Б. Каменев і Л. Д. Троцький вважали за можливе якнайповніше використати перерозподіл ьчі можливості бюджету. Будучи практично монополістом у закупівлі селянського хліба, держава могла визначати рівень заготівельних цін. Таке ж становище у виробництві промтоварів дозволяло їй завищувати продажні ціни. Штучно створюваний перепад у цінах на промислові та сільськогосподарські товари дістав досить промовисту назву-"ножиці цін". "Ножиці" відстригали до половини доходів селян від реалізації продукції на ринку.

Інші члени політбюро - М. І. Бухарін, О. І. Риков, И. В. Сталін і М. П. Томський - більш обережно ставилися до використання "ножиць цін", бо це загрожувало руйнуванням ринкової "змички" між містом і селом. Замість широкого використання їх у 1926 р. було висунуто гасло режиму економії.

У наркоматах і трестах, в районах і округах з'явилися комісії по здійсненню режиму економії. Координувала цю роботу центральна комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з головою уряду В. Я. Чубарем. Коли стало очевидно, що апаратний підхід до зниження собівартості не спрацьовує, центр ваги у здійсненні режиму економії перенесли з поверхових організаційних вдосконалень на раціоналізацію, тобто організаційно-технічне поліпшення виробництва. Проте й раціоналізація не могла стати істотним джерелом внутрішньопромис-лового нагромадження. Вона здійснилася без справжньої зацікавленості в економічних результатах, тими ж апаратними методами. Розгортати капітальне будівництво у промисловості було можливо тільки за рахунок інших галузей, передовсім сільського господарства.

В. Я. Чубар (1891-1939 рр.) народивсь у селянській родині в селі Федорівка на Катеринославщині. Вперше його було заарештовано за участь у підпільному гуртку в 13-річному віці. В 1907 р. став більшовиком. Закінчив механіко-технічне училище в Олександрівську, потім працював на різних заводах в Україні, Москві, Петрограді. Після Лютневої революції організовував фабзавкоми у Петрограді. Від заснування працював у ВРНГ на різних керівних посадах. З початку 1920 р.- в Україні. Працював у складі Всеукрревкому і Укр-трударму, з грудня 1921 р. очолив Центральне правління кам'яновугільної промисловості Донбасу і одночасно - УРНГ. В липні 1923 р., коли Сталін добився відкликання Раковського з України, він у 32-річному віці очолив Раднарком УСРР і пропрацював на цій посаді 11 років.

За своєю освітою, кваліфікацією, політичною вагою, досвідом, врешті, інтелектом Чубар не може йти в будь-яке порівняння з Раковським. Одначе Сталін, з благословення якого він зайняв цю дуже високу посаду в республіці (після Раковського найвищою стала посада першого, потім генерального секретаря ЦК КП(б)У)" потребував не політичних діячів, а виконавців. Чубар лояльно виконував в Україні накреслену Сталіним політику, зокрема по закріпаченню селянства. Його підпис стоїть під жахливими, злочинними документами партійно-державного керівництва радянської України. Проте у найближче оточення Сталіна Чубар не ввійшов і розділив долю багатьох інших представників партійної еліти: арешт у 1937 р., розстріл у 1939 р.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Підготуйте повідомлення про зміни у сільськогосподарському виробництві УкраТни внаслідок переходу до непу. Що нового з'явилося в зерновому виробництві, в кооперативному будівництві? 2. Що викликало хлібозаготівельну кризу 1928 р.? 3. Які плани виношували партійні керівники щодо колгоспного будівництва? 4. Наведіть конкретні приклади відродження промисловості за умов непу.

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Відродження промисловості

Предыдущая | Следующая