Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О. П. - Держава Давида і Соломона

Першу загально єврейську державу створив, як про це дізнаємося з Біблії, ізраїльський володар - Саул, якого помазав на царство

Верховний жрець і суддя Самуїл. Саул скликав єврейське ополчення для боротьби з філістимлянами. Перед початком бою відбувся традиційний двобій між представниками воюючих сторін. На цей двобій філістимляни виставили озброєного до зубів велетня Голіафа, євреї ж - озброєного лише пращею іудейського юнака Давида. Поки Голіаф силкувався збагнути, чому цей недолугий вояк зважився вийти на вірну смерть, спритний юнак влучив каменюкою з пращі в його мідний лоб... Філістимлян так приголомшила несподівана поразка Голіафа, що вони кинулися втікати. Ця неординарна перемога над грізним ворогом окрилила й згуртувала єврейські коліна. А невдовзі іудеї також визнали Саула своїм царем. Так виникло, згідно зі старозаповітною традицією, Ізраїльсько-іудейське царство.

Саул здобув кілька ханаанейських міст, відбив напад кочівників, однак не впорався з власними підданими. Проти нього здійняв заколот, підтриманий іудеями, воєначальник Давид - біблійний переможець Голіафа. Невдовзі перший єврейський цар та троє його синів загинули в бою з філістимлянами, причому не без допомоги Давида, який перекинувся на бік ворога. Давид узурпував царський трон, поширивши через сім років свою владу й на ізраїльські коліна.

У 995 р. до н. е. Давид оволодів Єрусалимом і зробив його своєю столицею. Він приєднав до столиці гору Сіон - і відтоді до наших днів Єрусалим та гора Сіон (їх стали називати містом Давида), за словами історика, "були й залишаються духовним (хоча й не завжди політичним) центром для основної маси єврейства". Поступово Давид підкорив решту ханаанейських міст, а також поширив свою владу не за йорданські царства Едом, Моав та Аммон. Він створив царську гвардію (до речі, не з євреїв, а з філістимлян та критян), чиновницький апарат, поділив країну на адміністративні округи, з великими труднощами переписав і оподаткував населення (євреї відчували забобонний страх перед обліком людей та худоби, здатним нібито накликати біду). Щоб згуртувати свій народ, встановити в державі мир і злагоду, Давид поєднав із племінним єврейським культом Яхве місцеві ханаанейські культи, повернув до столиці викрадений в ізраїльських племен філістимлянами ковчег заповіту - дерев'яну скриню, в якій, за переконанням євреїв, поселився їхній Бог. Значення релігії в політичному житті єврейських колін завдяки цій акції Давида ще більше зросло, відбувалося зрощення релігійної системи з державними структурами. За царювання Давида євреї монополізували посередницьку місію в торгівлі між Вавилоном та фінікійськими містами, Єгиптом і Малою Азією. Давид зберіг народне ополчення, однак розпочав формування професіонального війська, до якого він вербував воїнів-чужинців (вони нерідко добровільно записувалися в армію, щоб дістати право на поселення в Палестині).

Після смерті Давида єврейський трон успадкував його молодший син Соломон, який у боротьбі за владу не зупинився перед убивством рідного брата. За царювання Соломона Ізраїльсько-Іудейське царство досягло вершини у своєму розвитку.

Соломон спорудив навколо Єрусалима, Хацора, Мегіддо, Гезера та інших палестинських міст могутні мури, побудував у столиці (руками фінікійських майстрів) величний царський палац і невеликий, оздоблений ліванським кедром, міддю, коштовними каменями і золотом храм богу Яхве, куди помістив ковчег заповіту. Єрусалим, таким чином, став не лише політичною, а й релігійною столицею євреїв. Соломон подбав про зростання посередницької ролі євреїв у міжнародній торгівлі, перетворивши Мегіддо в торгового посередника між Єгиптом та Азією. Він побудував торговельний флот, який раз на три роки відпливав у складі флотилії фінікійського царя Ахірама до аравійської країни Офір за золотом та екзотичними товарами. За даними, наведеними в Біблії, золоті копальні Офір (недавно з'ясовано, що вони містилися між Меккою та Медіною, в урочищі Махдад-Дхахаб, назву якого перекладають як "колиска золота") дали обом володарям 31 тонну цього благородного металу (І Цар., 9, 26-28).

За царювання Соломона зріс міжнародний авторитет староєврейської держави. Соломон уклав вигідний союз із Єгиптом, одружившись з єгипетською принцесою й діставши за нею палестинське м. Гезер, передане йому від філістимлян його тестем - фараоном Шешонком. Ізраїльсько-Іудейське царство, таким чином, дістало вихід до Середземного моря. Єврейський цар завоював сусіднє князівство Едом (грецька назва - Ідумея). Про Соломона заговорили при царських дворах, до нього прибула з візитом цариця далекої аравійської країни Сави.

Старозаповітний історіописець стверджував, шо цариця Савська подалася в неблизький світ виключно для того, щоб випробувати Соломона своїми загадками (І Цар., 10,1-10). Так чи інакше, а її інтригуючий візит до Єрусалима хоч і не змінив хід світової історії, все ж не залишився непоміченим. По-перше, якщо вірити легенді, Соломон зумів, не порушуючи двірцевого етикету, спростувати злу плітку, буцімто в цариці Савської волохаті, немов у кози, ноги. По-друге, через дев'ять місяців після його візиту в цариці Савської народився син, від якого вели свій родовід ефіопські імператори-негуси (останній негус Хайде Саласе І вважався 225-м нащадком сина Соломона та цариці Савської).

Біблія, тішачи національне самолюбство євреїв, зображує Соломона найбагатшим і наймудрішим зі смертних: "І став цар Соломон найбільшим від усіх земних царів, щодо багатства та щодо мудрості. І вся земля хотіла бачити Соломона, щоб послухати його мудрості, що Бог дав у Його серце" (І Цар., 10, 23-24). Проте історичний Соломон був далекий від такого ідеалу, адже мав властолюбну та легковажну вдачу. Він купався в розкошах, транжирив державні кошти направо-наліво, завів (мабуть, щоб сусідні володарі луснули від заздрощів) величезний гарем (700 жінок і 300 наложниць). Царське оточення, яке складалося майже виключно з Соломонових родичів, не могло поскаржитись на відсутність апетиту - з'їдало щороку майже 12 млн. літрів борошна, 11 тис. голів великої рогатої худоби та 36,5 тис. дрібної, не рахуючи "оленя, і сарни, і антилопи та ситих гусок" (І Цар., 5, 1-3). Щоб якось прогодувати що юрму, Соломон поділив землі Ізраїля на 12 округів, зобов'язавши їхнє населення по черзі доправляти потрібну кількість продуктів до царського двору. Своїх одноплемінників-іудеїв він звільнив від цього побору.

Як уже зазначалося, між стародавніми євреями ніколи не було згоди. До царювання Давида, за словами історика, "Ізраїль був зборищем племен, що ворогували між собою", і лише наприкінці його володарювання "стали сильним та, як тоді здавалося, єдиним народом". В результаті непродуманої податкової реформи Соломона, дискримінаційної щодо ізраїльтян, традиційна напруженість у стосунках між ізраїльтянами та іудеями досягла критичної межі - ізраїльтяни, яких налічувалося 500-700 тис, тобто в 2-3 рази більше, ніж іудеїв, повстали. Соломон придушив цей виступ, а вождь повстанців Єровоам змушений був рятуватися втечею до Єгипту. Проте коли Соломон помер і царем став його молодий, недосвідчений син Ровоам, ізраїльтяни знову почали виявляти своє невдоволення, причому й цього разу їхній виступ очолив Єровоам, якого підтримував єгипетський фараон Шешонк. Ізраїльські коліна зажадали, щоб цар відновив у державі справедливість, проте Ровоам вдався до погроз, пообіцявши зігнути бунтівників у баранячий ріг (І Цар., 12, 14). У відповідь на цей амбіційний випад ізраїльці обрали своїм царем Єровоама (925 р. до н. е.). Невдовзі Єрусалим був ущент пограбований єгипетськими військами. Ізраїльсько-іудейське царство остаточно розпалося на дві держави, причому політичним центром Іудейського царства залишився Єрусалим, столицею ж Ізраїльського царства спершу став Сіхем, а близько 875 р. до н. е. (за володарювання Омрі) - Самарія. В обох єврейських державах збереглися закладені Давидом і Соломоном форми політичного управління, однак в Іудеї політична обстановка була порівняно стабільною, а в Ізраїлі, навпаки, характеризувалася хаотичністю. Так, якщо в Іудейському царстві безперервно царювала династія Давидидів, то за 230 років існування Ізраїльського царства там змінилося 9 династій, причому добра половина ізраїльських царів загинула насильницькою смертю.

Схожі статті




Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О. П. - Держава Давида і Соломона

Предыдущая | Следующая