Історія релігій - Лубський В. І. - Зороастрійська мораль

Порівняно з релігіями, які передують зороастризмові, він набагато переконливіший у справі обгрунтування і захисту загальнолюдських норм моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, вони визначали; насамперед, ставлення людини до своїх суспільних обов'язків, а потім уже ставлення до інших людей. Зороастризм підсилює увагу до особи, і тут він підноситься до рівня релігій одкровення. В зороастризмі складається певна етична система.

Зороастрійська етика в своїй основі має тріаду, яку становить добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий усе своє життя мусить збирати ці елементи тріади, нагромаджувати їх запас.

Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка йде від Ахри Манью. Вона з'являється з волі бога зла вже в час творіння і діє весь час ери змішання. Смерть змушує душі залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження вищого суду. Суд цей вершить бог Мітра, йому допомагають боги Сраона і Рашну. На посмертному суді бог справедливості Рашну кидає на одну чашу терезів усе добре, зібране віруючим, а на іншу - усе зле: злі думки, злі слова, злі справи. Наслідком зважування є вирішення долі душі людини: її відправляють чи в рай до Ахура-Мазди, чи в пекло до Ахра Манью. Якщо душі належить бути в раю, то її широким мостом угору, до раю веде чарівна дівчина - даена, яка уособлює совість кожної людини; якщо ж людина приречена на пекло, то міст стає вузьким, як лезо кинджала, а потворна відьма хапає душу і тягне вниз, у пекло. Вважають, що автор цих образних уявлень сам Заратуштра. Запам'ятайте ці образи, ви їх зустрінете в ісламістському віровченні.

Значущість зороастрійської моральної тріади підкреслюється гімном Ахура-Мазді, який зветься Ормалу-яшт. У початковій частині він має молитовне вираження: "Прославлю благодуманням, благослов'ям і благодіянням благодумання, благослов'я і благодіяння. Віддаючись усьому благодумному, благословенному і благодіянному, зрікаюсь від усього лиходумного, лихословного і лиходіянного" (Авеста Яшті Ормадіяшт).

Моральна концепція зороастризму вважає, що справжній послідовник Ахура-Мазди не може бути пасивним, бездіяльним. Ось тому зороастризм засуджує чернецтво, пустельництво, відречення від світу. Те саме стосується й аскетизму, він вважається виявом перемоги духів зла над людиною. Головне благочестя зороастрійця - землеробство і скотарство, своєю працею він виявляє повагу до Ахура-Мазди і ганьбить девів. "...Коли з'являється зерно, деви пітніють, - пишеться у Відеваті, - коли з'являється млин, деви бентежаться; коли з'являється борошно, деви починають голосити; коли з'являється хліб, деви лякаються ще більше" (Цит. 11, 184). Собаку, яка охороняє худобу, Авеста шанує майже як людину, вимагає добре годувати її, не дозволяє бити. А вовка велить знищувати.

Зороастрійська мораль становить певний крок у розвитку загальнолюдської моралі, хоч вона досить абстрактна.

Зороастрійський культ

Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетишизму і первісної магії і спочатку був примітивним. Послідовники Заратуштри приносили свої молитви Ахура-Мазді на вершинах гір і пагорбів, на берегах річок перед домашнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду чи родини. Їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів, фахівці цієї справи атравани. Весь культ був спрямований на додержання культової чистоти і утримання від нечистого. Ідея очищення найкраще уособлювалась вогнем. Тому в культі зороастризму особливе місце надається вогню, який начебто має універсальну силу очищення від усього лихого, недоброго.

Згодом зороастрійський культ ідейно і ритуально ускладнюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають потайного змісту. На долю жрецтва випадає тлумачення їх. Атравани стають знавцями віровчення і традицій, вони - в центрі культових церемоній.

Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ набрав ускладнення і пишноти. Були побудовані величні храми з вівтарем, оберненим на південь, інші культові споруди. Але в них не було зображень богів.

Обов'язковою частиною зороастрійського культу є молитви. Головна молитва, яку склав сам Заратустра, називається "Ахуна-Ваїра", чи "Ахунвар". Її текст такий:

"Як найкращого владику, так і суддю вибирають у згоді з істиною! Утверджуй силу, яка йде від життя, з благим помислом заради Мазди, заради владики, пастиря бідних". Читають її авестійською мовою, що надає їй, на думку віруючих, особливої магічної сили.

Під час зороастрійського богослужіння відбувається символічне жертвоприношення: богам приносять у дар Хауму - сік особливої рослини з наркотичними якостями, що змішується з молоком, так звану сому. Офірують також прісний корж - драунах і фруктову їжу - міазду. Дар може бути приготовлений лише жерцями з продуктів, що їх приносять віруючі. Дари частково спалюють на вогні, який запалюють з особливими церемоніями, а те, що залишилося, з'їдають жерці і віруючі. Під час цих церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальний одяг, який свідчить про їх належність до цієї віри. Це - стахр пайсанха, або судра - натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на ознаку того, що віруючий усе життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також належить носити авіанхану - шнур, яким користуються як поясом, ним тричі підперізуються (нагадуючи цим три принципи етики зороастризму) і зав'язують вузлом спереду і ззаду.

Зороастрійський культ включає в себе чимало свят. Це, насамперед, сім щорічних свят на честь Ахура-Мазди і його Амеша Спенти. Ці свята встановив особисто Заратуштра.

Ряд свят запозичений із дозороастрійського часу життя і доіранських племен. Це свята, пов'язані з певним періодом року, вони називаються гаханбарами чи гахамбарами. Їх шість: перший гаханбар усередині весни, другий - в середині літа, третій - на початку осені, це свято збирання врожаю, четвертий відзначає кінець осені, повернення худоби з пасовищ додому, п'ятий - в середині зими, шостий - початок весни, в дні весняного рівнодення. Гаханбар триває п'ять днів. Він складається з двох частин: афрінгану - богослужіння з молитвами з Авести і бадж - богослужіння з жертвами.

Особливо врочистим є святкування Нового року - Ноурузу, який відбувається в останній день шостого гаханбара, в день весняного рівнодення. Зазначимо, що в зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. Їхній рік налічує 360 днів, п'ять останніх днів року - це дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додається ще один день. Останній день шостого гаханбара - це день народження Заратуштри.

Під час усіх свят, віруючі обов'язково вживають священний напій хаому, який спричинює у них почуття релігійного піднесення і, на думку віруючих, має особливо позитивне магічне значення.

На завершення огляду зороастрійського культу розповімо про зороастрійські поховальні обряди.

Як уже сказано, смерть у зороастрійців - найбільше зло. Коли настає година смерті, жрець вимагає від вмираючого каяття і вливає йому в рот та вуха хауму. Це виглядає як причащання. Дослідник релігії С. Рейнан вважає, що, можливо, тут ми знаходимо походження аналогічного християнського обряду. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, вони втілюються в це тіло, ховаються в ньому. Звідси - все пов'язане із смертю, з трупом - нечисте. Землю, де вмерла людина, протягом року не можна ні зрошувати, ні засівати. В дім, де померла людина, вогонь можна запалити чи внести знадвору взимку через 9 днів, а влітку - через місяць.

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запозичили у своїх предків.

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н. е. -23/24 рр. н. е.) розповів про поховальні обряди стародавніх каспіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят років. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спостерігали: якщо їх з'їдали птахи, то це була ознака посмертного блаженства, якщо звірі чи собаки - відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав - це вже нещастя для покійника.

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мертвих не слід закопувати в землю, пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтягти їх кістки. Коли трупи з'їдали птахи - недобре, звірі - це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання - дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому - чоловіків, середньому - жінок, внутрішньому - дітей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об'їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.

Схожі статті




Історія релігій - Лубський В. І. - Зороастрійська мораль

Предыдущая | Следующая