Історія нових незалежних держав - Орлова Т. В. - Переобрання В. Віке-Фрайберга на другий чотирирічний термін

У червні 2003 р. на позачерговому пленарному засідання Сейму 66-річна В. Віке-Фрайберга переобрана на другий чотирирічний термін. У неї не було суперників, "За" проголосували 88 депутатів зі 100. Згідно із соціологічними опитуваннями, 79,1 % жителів Латвії її діяльність на посаді президента оцінювали позитивно. 31 травня 2007р. на засіданні парламенту президентом обрали лікаря-ортопеда Валдіса Затлерса,

Розвиток економіки Латвії має багато спільного з аналогічними процесами у Литві та Естонії. Загалом хід економічних реформ Латвії поділяють на такі етапи:

1) лібералізація в усіх галузях народного господарства, здійснена переважно у 1991-1992 рр.;

2) стабілізація - за сприяння Міжнародного валютного фонду, Світового банку, перші її ознаки виявилися вже у 1992 р., а у 1994 р. результати стабілізації були вже помітні;

3) етап економічного розвитку. Він розпочався у 1994 р. після істотного зниження валового внутрішнього продукту в попередні роки, у 1994 р. цей показник трохи збільшився. У 1995 р. мала місце криза, але після її подолання латвійська економіка почала знову розвиватися;

4) остаточне складання основи економічного розвитку в 1996-1997 рр.; для цього періоду характерні активна структурна реформа, поглиблення процесу стабілізації та зростання в усіх сферах економіки. Російська і східноазіатська кризи завдали відчутного удару і по латвійській економіці, проте загальний напрямок руху вже реформованої економіки змінити вони вже не могли.

Значні зміни пов'язані зі вступом Латвії до Європейського Союзу (16 квітня 2003 р. було підписано договір про вступ, а на референдумі 20 вересня того самого року за це висловилися понад 72 % його учасників), що дало її економіці певні переваги: відкрилися ринки держав ЄС, втратили значення певні прикордонні формальності. Протягом лише першого - 2004 р. перебування в ЄС загальний обсяг латвійського експорту зріс більш ніж на 28 %. У наступні роки на Євросоюз припадало майже 77 % експорту Латвійської Республіки. Це свідчить про досить успішне пристосування економіки країни до умов жорсткої конкуренції в Європейському Союзі. Відповідно значно скоротилися обсяги торгівлі на інших напрямках, зокрема з колишніми радянськими республіками.

Темпи зростання ВВП Латвії - одні з найвищих у Європі. За даними Європейського статистичного бюро, за 2001 - 2004 рр. - у середньому 7,5 %. Незважаючи на це, Латвія є найбіднішою країною Євросоюзу: в розрахунку на душу населення ВВП становило приблизно половину від середнього показника ЄС. У прийнятій у серпні 2004 р. "Єдиній стратегії розвитку народного господарства" уряд як одне з найголовніших завдань висунув мету досягти через 20-30 років середнього рівня Євросоюзу за обсягами ВВП на душу населення.

Вступ до Євросоюзу надає не тільки переваги, а й ускладнює деякі проблеми. Зокрема, через рік після приєднання до ЄС інфляція зросла понад два рази і становила 6,2 % - найвищий на той час рівень у ЄС. Не тільки подорожчали предмети повсякденного попиту, продукти харчування, ліки, а й суттєво збільшилася вартість виконання багатьох державних проектів. Нині для їх завершення доводиться просити допомоги в Євросоюзі. За даними Європейського центрального банку, рівень безробіття у Латвії вищий, ніж у країнах ЄС-15, тобто старих членах спільноти: в середньому майже 12 %, порівняно з менше ніж 8 %. Європейський ринок праці з його вищим рівнем заробітної плати стимулює відплив з Латвії, як і з інших нових членів ЄС, найкваліфікованішої робочої сили. За даними Ради малого і середнього бізнесу Латвії, лише за один рік членства в ЄС на заробітки за кордон виїхало понад 55 тис. осіб, що становить 5 % працездатного населення країни. Уряд стурбований: якщо не здійснювати певні заходи, через деякий час у країні не буде кому працювати. Варто пам'ятати про значний відтік російськомовного населення після відновлення латвійської незалежності. Ті, хто залишився, не завжди почуваються комфортно, адже національна проблема є дуже непростою у цій державі.

У 2007 р. 386 тис. жителів Латвії мали так званий статус негромадянина (17 % населення країни). Після здобуття незалежності, 15 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла рішення, яке передбачало, що тільки громадяни Латвії на червень 1940 р. та їхні прямі нащадки можуть розраховувати на автоматичне одержання громадянства у новій Латвії. Для інших жителів це можливо лише за особливі заслуги. Однак у 1994 р. було прийнято закон про громадянство, який зробив можливим (з 1998 р. - для більшості негромадян) отримання громадянства після проходження процедури натуралізації. Цей документ гостро засудили багато інстанцій з прав людини в Європі. Процедура натуралізації можлива лише за умов складання стандартних іспитів з латиської мови та історії. Кандидати на одержання громадянства мають пройти процедуру доказу лояльності державі.

Однак це не розв'язало проблеми. Частина негромадян принципово не погоджуються на таку процедуру. Вони вважають, що мають право на отримання права автоматично, оскільки для виходу зі складу СРСР була необхідна їхня згода на референдумі про незалежність. Обіцявши перед виборами 1990 р. надати громадянство усім жителям Латвії, Народний Фронт Латвії, який прийшов до влади після успішного референдуму 1991 р., змінив свою позицію. Це викликало масове незадоволення російськомовного населення - негромадян. Таким чином у суспільно-політичному житті Латвії виникла ситуація, коли населення країни поділено на дві групи: громадяни і негромадяни. У грудні 2007 р. у країні почалася кампанія змінювання російських прізвищ на латиський манер (наприклад, Петров - Петровис). Лише на четвертій сторінці паспорту у графі особливі прикмети зазначено справжнє прізвище.

У Латвії дуже негативно ставляться до спадщини радянських часів. Наприклад, у 1997 р. у Ризі стався вибух пам'ятника Перемоги у Другій світовій війні. Тоді послідувала офіційна заява президента Г. Улманіса, в якій акцію було названо провокацією, спрямованою на погіршання міжнародного іміджу Латвії, а також її відносин із Росією. В документі також зазначалося." "Організація терористичних і антидержавних дій спрямована проти ідеалів латвійського народу і держави Латвії, і є такою, що неприпустима і засуджується".

Проте подібні непоодинокі акції паплюження пам'ятників радянським воїнам, а також шана стосовно своїх співвітчизників, які проти них боролися (ветерани латиського Добровольчого легіону, що входив під час війни до складу німецького СС, влаштовують відкриті марші вулицями Риги, участь у них беруть вищі воєначальники нинішніх збройних сил республіки), погіршують відносини з Росією.

Росія також гостро реагує на утиски латвійської влади стосовно російськомовного населення. Значна його частина - російські військові пенсіонери, котрі воювали у 1941-1945 рр., а потім оселилися у Прибалтиці. У 1998 р. вони організували масові демонстрації, що придушили сили правопорядку. Того самого року сталися вибухи біля російського посольства і в синагозі у Ризі.

Рада Федерації прийняла звернення до президента Росії з закликом здійснити необхідні заходи із забезпечення "повного й безумовного додержання політичних, соціальних і економічних прав співвітчизників у Латвійській Республіці". Одним із заходів була економічна блокада. У1998 р. від обіцянок її здійснити Росія перейшла до реальних дій. Зокрема, у квітні того року Б. Єльцин дав розпорядження уряду знайти альтернативний маршрут для російської нафти, яка надходить до терміналів у латвійських портах на Балтійському узбережжі. За оцінками експертів, це загрожувало Латвії втратою чверті національного бюджету. Під тиском загрози введення економічних санкцій, а також протестів з боку міжнародної громадськості уряд погодився змінити дещо в законі про громадянство. Зокрема, були скасовані щорічні квоти для нових громадян-нелатишів і гарантоване автоматичне громадянство для всіх дітей, які народилися у Латвії після 1991 р. Такі зміни прийняв парламент у червні 1998 р., їх схвалили на референдумі у жовтні 1998 р. (53 % виборців проголосували "за").

Референдум із закону про громадянство був проведений одночасно з новими парламентськими виборами. Поразки зазнали радикальні націоналісти і Демократична партія; виграли Народна партія (24 місця), центристська партія "Латвійський шлях" (21 місце). Права коаліція "Батьківщині і свободі"(Рух за національну незалежність Латвії) одержала 10 місць. Посилили свої позиції ліві партії, зокрема проросійська Партія народної згоди і Соціал-демократична. Оскільки дві найбільші праві партії не змогли домовитися між собою, створили уряд з коаліції трьох менших правоцентристських партій: "Латвійський шлях", "Батьківщині і свободі" і Нова партія.

Раніше Латвія мала територіальні претензії до Росії, зокрема вона претендувала на повернення Питалівського району (на це В. Путін пообіцяв Ризі "вуха мертвого віслюка"). 27 березня 2007 р. глави урядів Латвії і Росії підписали підготовлений ще у 1997 р. договір про кордон. Латвія відмовилася від територіальних претензій до Роси. Парламент Латвії його ратифікував. Імовірно, це відбулося під тиском потреби дбати про свою енергетичну безпеку.

Після висунення Литвою претензій до Росії стосовно окупації та відшкодування збитків президент Латвії В. Затлерс заявив, що Латвія теж має бути здатною говорити з Росією про "незручні питання". Була створена комісія, яка веде підрахунки. Разом із тим підкреслювалося, що і протилежна сторона може висунути свої претензії.

Запитання для самоперевірки

В якому році були створені організації, що очолили боротьбу за відокремлення Латвії від СРСР?

Які етапи пройшла у своєму розвиткові реформування латвійська економіка?

На які ринки орієнтована латвійська економіка?

Чи є в Латвії проблеми з робочою силою? У чому вони полягають?

Як реагує Росія на акти сплюндрування пам'ятників радянським воїнам у Латвії?

Коли підписали договір про кордон між Латвією та Росією?

Завдання для самостійної роботи

Порівняйте політичні процеси в Латвії та Литві.

Як ви гадаєте, чи вплинув той факт, що Латвію два терміни поспіль очолювала жінка-президент, на економічний і політичний розвиток країни?

З'ясуйте, які територіальні претензії були у Латвії до Росії.


Схожі статті




Історія нових незалежних держав - Орлова Т. В. - Переобрання В. Віке-Фрайберга на другий чотирирічний термін

Предыдущая | Следующая