Історія економічних вчень - Золотих І. Б. - Теорія кооперації

Політична економія соціалізму - це своєрідна економічна доктрина, для якої були характерні не тільки оригінальність, догматичність й ідеологічна моральність, але ще й те, що вона створювалася в строгій відповідності із заздалегідь сконструйованою теоретичною моделлю.

Джерелами політекономії соціалізму були ідеї соціалістів-утопістів, що втілюють вічну мрію людства про справедливе суспільство, й класична доктрина Маркса й Енгельса, яка обгрунтовує справедливість класової боротьби й об'єктивну неминучість заміни капіталізму комунізмом.

Подальший теоретичний розвиток основних положень марксистської доктрини здійснював В. І. Ленін. Однак загального уявлення про соціалізм було недостатньо, коли виникло завдання формування реальної економічної системи.

Уже в перші роки радянської влади розгортаються дискусії з приводу основних закономірностей і напрямів розвитку політекономії. Визначається основне коло питань, які необхідно буде вирішити. У ті роки комуніст Базаров виклав математичну теорію економічного росту, а професор Кондратьєв розробив метод статистичного аналізу довгих і коротких хвиль економічного росту.

Характерною рисою економічної думки перших післяреволюційних років був справжній плюралізм. Однак із другої половини 20-х років, а особливо з 1929 р., ситуація різко змінилася, приналежність автора до більшовицької партії стає головним аргументом визнання його теорії. Науково-аналітичний підхід підмінюється класово-партійним й ідеологічним.

Однак помилково було б стверджувати, що всі економісти ідеологізували економічну науку або сліпо захищали партійні інтереси. Радянські вчені у 20-х і на початку 30-х років зробили величезний внесок у розвиток економічної теорії. Це насамперед М. Д. Кондратьєв, О. В. Чаянов, Є. Є. Слуцький, В. В. Леонтьев і багато інших.

Олександр Васильович Чаянов (1888-1939 рр.)

Найбільший учений, економіст-аграрник. Народився в Москві, закінчив Московський сільськогосподарський інститут. В 1919 р. очолив науково-дослідний інститут сільськогосподарської економіки. За свої погляди був репресований і в 1939 р. розстріляний.

Теорія селянського господарства

Головним предметом дослідження вченого було Сімейно-трудове селянське господарство. Вирішення аграрного питання він вбачав у зрівняльному розподілі землі: за трудовою нормою - це означало, що селянин повинен одержати такий наділ (ділянку) землі, який він міг би обробити працею своєї родини, й за споживчою нормою, щоб дохід із землі задовольняв усі потреби родини.

Відмінність селянського господарства від фермерського, на його думку, у мотиві виробництва: фермера цікавить прибуток, а селянську родину ріст валового доходу й забезпечення рівномірної зайнятості всіх членів родини. Учений сформулював положення про виняткове виживання селянських господарств, які тривалий час здатні витримати тривале й значне зниження цін, а також ріст витрат, оскільки селянські господарства не женуться за прибутком, а опікуються підтримкою існування самого землевласника і його родини.

Фермер у подібних умовах втрачає прибуток і частину заробітної плати. Така ситуація для фермера - загибель, тому що він використовує найману працю.

Теорія кооперації

З теорією селянського господарства пов'язана й теорія кооперації. Розвиток села й вихід із кризи учений вбачав у створенні кооперації. На його думку, велике господарство має перевагу над дрібним. Тому оптимальною для нашої країни було б комбінація окремих селянських господарств із великими господарствами кооперативного типу. За сімейним виробництвом залишається процес вирощування рослин і тварин. Усі інші операції, у тому числі переробка продукції, її транспортування, реалізація, кредитування, наукове обслуговування будуть здійснюватися кооперативами.

Микола Дмитрович Кондратьєв (1892-1938 рр.)

Російський економіст, народився в селянській родині, закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. В 1917 році був заступником міністра продовольства в Тимчасовому уряді. Після жовтня 1917 р. працює в сільськогосподарській академії, а потім очолює кон'юнктурний інститут. Саме в цьому інституті він написав роботу, яка принесла йому світову популярність "Великі цикли кон'юнктури" (1922 р.). В 1938 р. був розстріляний за неправдивим звинуваченням.

Аграрне питання

Вирішення аграрного питання М. Д. Кондратьєв вбачав у процесі соціалізації землі. На його думку, у селі повинно бути зрівняльне сімейно-трудове користування землею "кожному трудящому земля повинна надаватися безоплатно (безкоштовно)".

Учений виділяв три прийнятні форми землекористування: Особисту, общинну й артільну, Але вважав, що вибір форми повинен здійснюватися на місцях.

Кооперація

Микола Дмитрович Кондратьєв вірив у можливість широкої кооперації в сільському господарстві. Позитивні аспекти кооперації полягають у відсутності прагнення до прибутку й у можливості росту продуктивності праці. Принципами кооперування учений вважав добровільність і послідовний перехід до вищих форм кооперації.

Теорія довгих хвиль

Однак світову популярність принесла Миколі Дмитровичу Кондратьєву не теорія кооперації, а розроблена ним теорія великих циклів (теорія довгих хвиль). Виклад цієї теорії містився у статті "Світове господарство і його кон'юнктура під час і після війни" (1922).

Інтерес Кондратьєва до проблеми довготривалих коливань був викликаний прагненням з'ясувати тенденції розвитку народного господарства. Ця проблема відповідала його науковим інтересам, оскільки він створив і очолював до 1928 р. кон'юнктурний інститут.

Кондратьєв провів обробку найважливіших економічних показників (індексів цін, відсотків на капітал, заробітної плати, обігу зовнішньої торгівлі, видобутку вугілля, золота, виплавки чавуну тощо) у чотирьох країнах - Англії, Франції, Німеччини, СІЛА - за 140 років.

У результаті обробки даних він виявив тенденцію, що демонструє існування періодичних циклів тривалістю від 48 до 55 років. Ці цикли містили в собі фазу піднесення й фазу спаду. Ці фази можна представити у такий спосіб:

Довгі хвилі в економіці

Піднесення

Спад

1789-1814

1814-1849

1849-1873

1873-1896

1896-1920

Теорія довгих хвиль виходить із того, що економічна система постійно перебуває у стані відхилення від макроекономічної рівноваги. Причину виникнення циклів Кондратьєв пов'язував із революційним відновленням засобів виробництва, тобто зі зміною ряду поколінь техніки й технології.

Василь Васильович Леонтьев народився в 1906 р. у Санкт-Петербурзі. Закінчив Ленінградський університет в 1924 р., ще протягом року працював там же на кафедрі економічної географії, потім три роки (1925-1928) навчався у Берлінському університеті, одночасно працюючи над докторською дисертацією. У 1931 році відбувся його останній переїзд до іншої країни - США - у зв'язку із запрошенням директора Національного бюро економічних досліджень У. К. Мітчелла для роботи.

Головне досягнення цього вченого - розробка методу "витрати-випуск". Леонтьев, який має грунтовну економічну й математичну підготовку, зумів представити у формі шахової таблиці основні матеріальні й вартісні потоки національного господарства. Особливість цієї моделі в тому, що кількість цих потоків не обмежена, усе залежить від обсягу інформації й необхідних обчислювальних засобів.

Міжгалузевий баланс виробництва й розподілу суспільного продукту з поділом на кілька сот галузей складається в багатьох країнах світу й дозволяє оцінювати пройдений економікою шлях і прогнозувати її розвиток.

За розробку міжгалузевого балансу він був визнаний гідним Нобелівської премії з економіки 1973 р., а також звання почесного доктора МДУ ім. М. В. Ломоносова й інших звань і нагород.

Наприкінці 80-х й на початку 90-х років XX століття в економічній літературі починають формуватися положення нової концепції господарювання, яка бере свій початок із приватновласницького інтересу. У центрі уваги перебувають питання роздержавлення власності переосмислення природи ринкових відносин. Вирішення проблеми трансформації соціалістичної економіки в ринкову.

Леонід Віталійович Канторович (1912-1986) - радянський економіст і математик, народився в Санкт-Петербурзі. В 1930 р. у 18 років закінчив математичний факультет Ленінградського університету. Звання професора отримав у 22 роки (1934 р.), а ще через рік (1935) без захисту дисертації був удостоєний ученого ступеня доктора фізико-математичних наук. Аж до 1960 р. його діяльність як ученого тривала в Ленінграді, головним чином на математично-механічному факультеті у Ленінградському відділенні Математичного інституту АН СРСР. У цьому місті вже з кінця 30-х рр. він безпосередньо займається економічними дослідженнями й пошуком вирішення деяких народногосподарських проблем; уводить (1939) в економічну й математичну науки Поняття й модель лінійного програмування з метою розробки оптимального підходу в процесі використання ресурсів; Завершує (1942) свою основну працю "Економічні розрахунки найкращого використання ресурсів". В 40-і роки, розширюючи сферу застосування лінійного програмування, Леонід Віталійович Канторович уводить математичний апарат для вирішення так званого Транспортного завдання Для обгрунтування методів раціонального розкрою промислових матеріалів, а також для розрахунків з оборонної тематики, які стали основою присвоєння в 1949 р. звання лауреата Сталінської й Урядової премій.

З 1960 по 1971 рр. він живе і працює в Новосибірську. У цей період обирається дійсним членом АН СРСР за фахом математика й економіка (1964), йому присуджується Ленінська премія за розробку оптимального підходу до планового керування економікою (1965). З 1971 р. до своєї смерті 1986 р. доля пов'язує академіка з Москвою, де йому довелось керувати лабораторіями в Інституті управління народним господарством й у Всесоюзному НДІ системних досліджень Держплану СРСР і АН СРСР. У Москві ж в 1975 році до нього прийшла звістка про присвоєння Нобелівської премії з економіки за розробку теорії оптимального використання ресурсів.

Схожі статті




Історія економічних вчень - Золотих І. Б. - Теорія кооперації

Предыдущая | Следующая