Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Правові відносини та судівництво на українських землях у роки німецької окупації

Правові відносини та судівництво на території дистрикту "Галичина" урегульовувалися на основі німецького законодавства (з 1 серпня 1941 р.). Останнє стосовно українців та інших національних груп мало яскраво виражений дискримінаційний характер, що виявлялось в його дуалізмі (окремо для німців, окремо для ненімців).

Дослідники (В. Офіцінський) обгрунтовано зазначають, що найбільш виразно принцип дуалізму окупаційної німецької правової політики виявився у сфері судової організації. Тут співіснувало дві системи: німецькі суди, що вирішували справи німецького і ненімецького населення, та ненімецькі суди, що розглядали цивільні справи ненімецького населення. Згідно з розпорядженням Генерального Губернатора, було запроваджено три види німецьких судів: 1) Німецькі суди (Дойче Геріхте); 2) Вищі німецькі суди (Дойчс Обергеріхте); 3) Спеціальні суди (Зондергеріхте). Німецький суд був судом першої інстанції у великих містах. Вищий німецький суд - це суд другої інстанції, що існував у головному місті дистрикту (Львів). Спеціальний суд організовувався в адміністративному центрі дистрикту, але міг мати відділи і поза містом. У Східній Галичині такі суди були створені у Станіславові та Тернополі.

До компетенції німецьких судів у кримінальних справах входив розгляд перш за все кримінальних справ німців, а також кримінальних справ інших осіб у випадках: а) порушення безпеки німецької держави; б) порушення розпоряджень Генерального Губернаторі або уповноваженої ним влади; в) порушення здійснено в приміщенні або іншому місці, що використовується органами німецької влади. Німецькі суди з цивільних справ розглядали всі справи німців, а також ненімців, коли хоч би одна сторона у процесі була німцем

Наведені суди були інституціями для розгляду основної кількості справ. Для деяких категорій справ діяли окремі суди. До них належали військові суди (Вермахтгеріхте), що здійснювали розгляд злочинів, спрямованих проти армії. У системі судочинства існували так звані доразові суди (Штандгеріхте), що розглядали справи.

Пов'язані з виступами проти влади, підбурюванням до непокори владі, насильств щодо німців, підпал, через який потерпіло німецьке майно. В усіх судах чинним було виключно німецьке законодавство. Функції прокуратури при німецьких судах виконував обвинувальний орган "Анклягебегерде" при Зондергеріхте (спеціальному суді).

Ненімецьке судівництво Східної Галичини діяло на основі розпорядження від 19 лютого 1939 р. Воно визнало силу тих судів, які діяли, передусім, за австрійських часів та за часів Польської держави в межах міського суду (Бурггеріхте), окружного (Беціркгеріхтс) та апеляційного суду (Апеляціойсгеріхте). Компетенції ненімецьких судів підлягали всі цивільні справи, які не підлягали компетенції німецьких судів. З кримінальних справ ненімецький суд вирішував тільки ті справи, які обвинувачу вальний орган передавав на його розгляд. Чинним залишалося польське законодавство, крім випадків його зміни спеціальним розпорядженням Генерального Губернатора. Судовою мовою в Галичині, згідно з розпорядженням Генерального Губернатора від 19 жовтня 1942 p., визнано українську мову, але якщо 1І5 даного населеного пункту становило польське населення, в судовому засіданні могла використовуватися і польська мова.

У рейхскомісаріаті "Україна" німецьке судочинство організовувалось на зразок того, що вже існували в Генеральному Губернаторстві. Тут також в основу окупаційного судочинства було покладено принцип дуалізму.

Судоустрій складався з кількох ланок - німецьких, особливих, місцевих та верховного судів. Німецький "Обергеріхте" (Верховний суд) засновувався у місці перебування рейхскомісара (м. Рівне). Його права поширювалися на всю територію, підконтрольну рейхкомісаріату. У місцях перебування генеральних комісарів були організовані німецькі суди ("Дойчгеріхти"), по одному в кожному генеральному окрузі (в рейхкомісаріаті - їх було шість). При кожному з них був "Зондергеріхте" (Особливий суд), який займався особливо важливими справами, що становили загрозу для існування окупаційного режиму. Дойчгеріхту були підсудні всі кримінальні справи, а також ті цивільні справи, у яких хоча б однією зі сторін був німець з Рейху чи Фольксдойче. Обергеріхте розглядав апеляції та скарги по вироках і рішеннях Дойчгеріхту. Справи у Дойчгсріхті розглядалися суддею-німцем одноосібно, в Обергеріхте працювало троє суддів, у Зондергеріхте - окрім судді-німця, фігурують двоє "засідателів", які призначалися з числа німців.

Для розгляду нескладних кримінальних справ, за якими у ролі підсудних фігурували місцеві жителі (нефолькедойче) і за які покарання були обмежені штрафом до 1000 марок чи тюремним ув'язненням до двох років, були також залучені місцеві суди на чолі з "шеффеналш". Останні призначалися генерал-комісарами з місцевого населення, їхні вироки обов'язково надходили на затвердження до гебітскомісара, який мав нічим не обмежене право змінювати міру покарання. Шеффени керувалися німецьким кримінальним законодавством.

Отже, організація суду на окупованих Німеччиною українських землях основувалася на людиноненависницькій расовій теорій була спрямована на гноблення і пограбування місцевого населення.

Схожі статті




Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Правові відносини та судівництво на українських землях у роки німецької окупації

Предыдущая | Следующая