Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Цивільний кодекс України

Є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), учасниками яких є фізичні та юридичні особи, Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Натомість, Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, які грунтуються на різноманітності господарських суб'єктів різних форм власності, націлений на забезпечення зростання ділової активності господарських суб'єктів, розвиток підприємництва і на цій основі збільшення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість у відповідності до вимог Конституції України, затвердити громадський господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації з іншими економічними системами.

Необхідністю розвитку агропромислового потенціалу нашої держави зумовлюється потреба вдосконалення аграрного законодавства. На розвиток аграрних відносин в Україні позитивно вплинув Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (20 грудня 1991 р.), яким передбачалося утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель колгоспів і радгоспів. Законом "Про форми власності на землю" (30 січня 1992 р.) намагались урегулювати одну з найбільш важливих проблем земельного законодавства - інститут права власності на землю (водночас з державною запроваджувалася колективна і приватна власність на землю). Ухвалений Земельний кодекс України (25 жовтня 2001 р.) трактує землю як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави та гарантує право власності на землю.

Водночас стверджується, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Особливого значення набувають проблеми розробки і вдосконалення екологічного законодавства. В Україні напрацьовані та схвалені закони, що регулюють забезпечення екологічної безпеки: "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (8 червня 2000 р.), "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" (13 липня 2000 р.), "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" (14 січня 1998 р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (8 лютого 1995 р.) тощо. Мережу створення об'єктів природно-заповідного фонду передбачає Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (21 вересня 2000 р.).

Кримінальне законодавство

Від часу здобуття незалежності впродовж наступних десять років в Україні діяло пристосоване до нових реалій кримінальне законодавство колишньої УРСР. Виходячи із головних завдань кримінально-правової політики молодої Української держави - забезпечення охорони її незалежності, функціонування соціально-політичної та економічної систем, захисту особи, її благ та інтересів як основної цінності в процесі державотворення,- існуюче на зорі української незалежності кримінальне законодавство, звісно, потребувало поважних змін та доповнень. З іншого боку, декларовані засади розбудови України (Декларація про державний суверенітет) вимагали створення на новій основі нового кримінального законодавства.

Процес пристосування кримінального законодавства УРСР до завдань розбудови незалежної України розпочався у перші місяці після підтвердження на Всенародному референдумі Акту про незалежність України. Вже у березні 1992 р. з Кримінального кодексу (КК) України були вилучені такі міри покарання, як заслання і вислання. А системно-регульованого характеру внесення змін і доповнень у радянське кримінальне законодавство України набуло з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України" (17 червня 1992 р.). Зміни і доповнення стосувалися, головним чином, першого розділу Особливої частини КК.

З метою посилення захисту конституційного ладу, територіальної цілісності України та громадської безпеки було прийнято Закон України "Про посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти держави" (24 грудня 1994 р.). Встановлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові безпорядки. Були переглянуті склади державних злочинів, різко скорочувалося застосування виключної міри покарання смертної кари. Виконуючи зобов'язання, які Україна взяла на себе при вступі до Ради Європи, з березня 1997 р. було введено мораторій на призупинення виконання смертних вироків, а 22 квітня 2000 р. Верховна Рада скасувала смертну кару як вид кримінального покарання. В цілому, за період 1991-2001 рр. з Кримінального кодексу виключено або змінено 33 статті (здійснена декриміналізація). Це були статті, що не відповідали новим соціально-політичним і економічним орієнтирам розвитку України, а торкались кримінально-правової охорони суспільних відносин, базованих на існуванні колишньої УРСР.

Проте, незважаючи на численні зміни та доповнення, пристосований Кримінальний кодекс містив багато архаїзмів, прогалин, неточностей і суперечностей. Не повністю враховував зміни, що відбулися в економічних та політичних відносинах у нашому суспільстві, особливо перспективи їх розвитку. Ці недоліки стосувалися ряду концептуальних положень кримінального законодавства. Тому незалежно від його модернізації чинний в Україні Кримінальний кодекс (1960 р.) залишався значною мірою заідеологізованим, а отже, не зорієнтованим на пріоритетний захист прав людини і суспільних інтересів. Така ситуація актуалізувала потребу прийняття нового Кримінального кодексу України.

Попри те, що питання необхідності розробки нового кримінального законодавства постало одразу після проголошення незалежності України, системно роботу із створення проекту нового Кримінального кодексу розпочали тільки в 1992 р., коли Кабінетом Міністрів України була створена спеціальна робоча група з провідних вчених та практиків. За майже дев'ять років роботи проект неодноразово був предметом обговорення на наукових конференціях різного рівня, в пресі та ін.

Новим поштовхом до впорядкування кримінального законодавства стало прийняття Конституції України (1996 р.). У рамках розробленої провідними вітчизняними ученими Концепції розвитку законодавства України на ¡997-2005 рр. визначалися пріоритетні завдання у процесі підготовки кримінального законодавства.

Зокрема, рекомендувалося врахувати такі положення загального характеру: Українська держава і надалі має орієнтуватися на континентальний тип права з кодифікацією кримінально-правових норм; кримінальне законодавство в цілому й окремі його положення повинні бути узгоджені з Конституцією України, а також нормами інших галузей права; Кримінальний кодекс має враховувати міжнародні угоди, ратифіковані Україною; нове кримінальне законодавство треба приймати з дотриманням оптимального рівня наступництва попередніх законодавчих положень; нове законодавство повинно враховувати перспективи розвитку української державності та тенденції подальшого розвитку суспільних відносин у країні; Кримінальний кодекс має бути деідеологізованим, а кримінально-правові приписи - вільними від декларативних і кон'юнктурних положень; норми Кримінального кодексу повинні максимально захищати засновані на загальновизнаних цінностях права людини і спрямовані на їх забезпечення інтереси суспільства і держави; новий кримінальний закон має заповнити існуючі на сьогодні прогалини і передбачити відповідальність за всі види суспільно небезпечної поведінки, які потребують застосування заходів покарання. Поряд з цим він не повинен містити норм, що передбачатимуть відповідальність за незначні правопорушення; створюючи нове законодавство, треба і надалі орієнтуватися на вчення про склад злочину як одне з фундаментальних положень кримінально-правової науки. Це має велике практичне значення, оскільки склад злочину вирішує питання про підстави кримінальної відповідальності.

Визначалися не лише загальні, а й специфічні принципи кримінального права, які мали б втілитися у конкретних кримінально-правових положеннях майбутнього Кримінального кодексу України. Зокрема, реалізація принципу відповідальності тільки за провину (вину) потребувала розробки для нового кримінального законодавства норм про кримінально-правові наслідки фактичного незнання закону чи підзаконних актів, на які посилаються бланкети і норми (надають державним органам та посадовим особам право самостійно встановлювати правила поведінки, заборони тощо) кодексу, про помилку особи при оцінці ситуації, про екстремальний стан організму або психіки та ін. Неврегульованість цих питань чинним законодавством породжувало небезпеку засудження без вини. Зазначалося також, що зміни соціально-економічних відносин, що відбулися в нашому суспільстві за останні роки, зумовлюють необхідність удосконалення системи покарань. У зв'язку з посиленням труднощів працевлаштування стає проблематичним реальне застосування виправних робіт, до безробітних не завжди можна буде застосувати штраф та інші покарання майнового характеру. Тому рекомендувалося розширювати діапазон покарань, вводити нові його види: арешт, обмеження волі, громадські роботи тощо.

Вироблені загальні та специфічні положення і принципи розвитку вітчизняного кримінального права лягли в основу чинного сьогодні Кримінального кодексу України, що був прийнятий 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Оскільки у новому КК України (вбережені і розвинуті, а нерідко просто відтворені основні норми і інститути раніше чинного законодавства України", то закономірним є висновок про наступність кримінального законодавства України (В. Навроцький). Однак наступність зовсім не означає відсутність поступу у розвитку вітчизняного законодавства. Серед новацій Кодексу відзначаємо такі: відповідальність за навмисне доведення підприємства до банкрутства, фіктивне банкрутство, незаконну приватизацію державного і комунального майна шляхом заниження його вартості або використання підроблених приватизаційних документів; введення кримінальної відповідальності за такі злочини проти громадського порядку і моралі, як проституція, примушення до зайняття проституцією або втягування до неї. При цьому, якщо раніше передбачалася відповідальність за згвалтування тільки жінки, то тепер передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії і стосовно чоловіків; вилучення норми про кримінальну відповідальність за образу або наклеп (ці питання вирішуватимуться в цивільно-правовому порядку) тощо. Водночас у новому КК України залишився недопрацьованим ряд інститутів. Це суттєво погіршує процес застосування кримінального закону, вимагає нових змін і доповнень, тобто розвитку вітчизняного кримінального права.

Отже, з проголошенням України незалежною державою було взято курс на формування національної правової системи. Реалізація цього завдання здійснювалася через пристосування норм попереднього законодавства та створення нових нормативних актів у неурегульованих чинним законодавством суспільних відносинах. Як засіб стабілізації законодавчого регулювання певних суспільних відносин, а отже, одним з найбільш ефективних шляхів розвитку вітчизняного законодавства є його кодифікація. Однак численні зміни у вже прийнятих законах та Кодексах вказують на те, що кодифікаційні процеси у нашій державі вимагають більш виваженого, системного і цілісного підходу.

Схожі статті




Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Цивільний кодекс України

Предыдущая | Следующая