Історія держави і права України - Музиченко П. П. - Реєстрове козацтво

Формування Запорізької Січі - це третій етап в історії українського козацтва. Після того як козаки були витіснені з Переяславщини, Черкащини та Брацлавщини, вони посунули на південь, за дніпровські пороги. Згодом цей район стає центром козацтва. Із самого початку склад козацтва був інтернаціональним. Тут можна було зустріти литовців, білорусів, татар, поляків, представників інших національностей.

Постійна загроза нападів з боку турків та кримських татар змушувала козаків дбати про свій захист. Як наслідок, за нижніми порогами Дніпра з'являються укріплення, які отримали назву "січі". З часом козацтво об'єднується в громаду з загальними для всіх органами управління. В 40-60-х роках XVI ст. на Запоріжжі вже існувала така організація, як "кіш", що слід вважати ні чим іншим, як утворенням Запорізької Січі. З її появою народ України отримав могутню опору в своєму прагненні до визволення з-під гніту Речі Посполитої. Козацтво стає консолідуючим центром боротьби українського народу проти соціального, релігійного та національного поневолення з боку польсько-шляхетської держави.

Реєстрове козацтво

Утворення Запорізької Січі підривало польсько-шляхетське землеволодіння в Україні. Стурбований непокірністю козацтва, посиленням національно-визвольної боротьби, польський уряд намагається розколоти козаків, посіяти між ними ворожнечу. Цьому сприяли деякі об'єктивні обставини. З кожним десятиріччям серед козаків міцнішав прошарок заможних хуторян і промисловців, частина з яких належала до "шляхетних" козаків - вихідців з шляхти. В той же час зростають багатства козацької старшини, яка поступово перетворюється в заможну верству населення.

Зосередження значних коштів в руках заможного козацтва у другій половині XVI ст. стало економічною та соціальною базою створення реєстрового козацтва.

5 червня І 572 року король Сигізмунд II Август своєю грамотою доручив коронному гетьману Язловецькому набрати "певний почет" з козаків, які мали одержувати платню від Речі Посполитої, та вчинити "постановеньє межа козаки низовими", тобто запровадити контроль над Запоріжжям.

Перший загін складався з 300 "низових козаків", які одержували по 2,5 злотих "на квартал" і сукно на жупан. Відтепер ці козаки були внесені до "реєстру" і знаходилися на державній службі. Так було започатковане реєстрове козацтво. Уряд сподівався, що, спираючись на цей добірний полк, вдасться встановити контроль над усім козацтвом. Проте цим надіям не судилося здійснитися, і незабаром реєстр припиняє своє існування. Поновлено його було у 1578 році королем Стефаном Баторієм, який набрав на державну службу реєстровий полк з 500 козаків. Після цього реєстр то збільшувався, то зменшувався, то розпускався, то знову відновлювався.

Наприкінці XVI ст. до реєстру входило 1000 козаків. У 1625 році реєстрове козацтво досягло 6000, яких було поділено на шість реєстрових полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. У1630 році реєстр нараховував уже 8000, але сейм 1635 року скоротив його до 7000.

Під час селянсько-козацького повстання 1637-1638 років польський уряд намагається скасувати права та привілеї реєстрового козацтва. У1638 році сейм ухвалив постанову "Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої". На "вічні часи" знищувалися права реєстровців на обрання старшин та на козацьке судочинство. Реєстр встановлювався в 6000. Козакам заборонялося поселятися в містах, крім прикордонних (Черкаси, Чигирин, Корсунь). Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Запоріжжі, щоб не допускати туди втікачів. Військова і судова влада над реєстровцями зосереджувалася в руках комісара, який обирався сеймом.

Реєстрові козаки мали ряд привілеїв. Вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції панів і звільнялися від влади воєвод та старост, якщо проживали на королівських землях. Реєстрові козаки мали право судитися в своїх судах. Вони звільнялися від податків, мали право купувати землю, вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували з державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець.

Але непослідовна політика польського уряду щодо реєстру негативно позначалася на правовому становищі рядових козаків. У будь-яку мить адміністрація могла розігнати реєстрове козацтво, і ті козаки, які викреслювалися з списків, повинні були повернутися до колишніх хазяїв.

У меншій мірі ліквідація або скорочення реєстру позначалися на верхівці реєстрового козацтва. До неї входили козацька старшина та заможне козацтво. Головним чином, то були вихідці з української шляхти, які мали села та хутори, млини, корчми. Врешті-решт і ця частина козацтва, як і все реєстрове козацтво, дуже болісно сприймала національно-релігійний гніт, який різко посилюється в кінці XVI ст. Цими обставинами і пояснюється той факт, що в народних повстаннях кінця XVI - першої пол. XVII ст. брало участь все українське козацтво, в тому числі і реєстрове.

У першій половині XVII ст. українське козацтво оформлюється в окремий суспільний стан. Але, хоча запорізьке козацтво формувалося на засадах рівноправства, братерства і єдності, процес розшарування вносить свої корективи в правове становище козацтва.

Залежно від майнового становища козаків можна поділити на заможних та на козацькі низи. З іншого боку, вони поділялися на запорізьких, реєстрових та тих, що мешкали у прикордонних містах і не мали офіційно визначеного статусу.

Схожі статті




Історія держави і права України - Музиченко П. П. - Реєстрове козацтво

Предыдущая | Следующая