Історія держави і права України - Музиченко П. П. - Державні злочини

Поняття злочину, яке складалося в роки Визвольної війни, мало над-становий, демократичний характер. Злочином вважалася дія, яка спричиняла шкоду та збитки як окремій особі, так і державі.

Суб'єктами злочину визнавалися особи, які досягли 16-річного віку. Більш чітке відображення в законодавстві отримали форми вини.

Психічне захворювання не звільняло від відповідальності, але враховувалось судом як обставина, що пом'якшувала вину.

Скоєння злочину в нетверезому стані було обставиною, яка обтяжувала вину.

Злочини поділялися на: державні, проти православної віри, військові, службові, проти порядку управління та суду, проти особистості, майнові, проти моралі.

Державні злочини

Державні злочини вважалися найбільш небезпечними. Особливо тяжким злочином була зрада. З часів царювання Петра І до державних злочинів стали відносити посягання на життя та здоров'я царя і його сім'ї, образу царя тощо.

До злочинів проти православної віри належали: богохульство, чародійство, обернення в мусульманську віру тощо.

Добре регламентованими були військові злочини. Сюди належали: дезертирство, порушення правил військової служби, ухилення від служби.

Серед службових злочинів особливо небезпечними вважалися казнокрадство та хабарництво.

До злочинів проти порядку управління та суду належали фальшивомонетництво, підробка печаток та документів, лжеприсяга, лжесвідчення тощо.

До злочинів проти особистості закон відносив вбивство і тілесні пошкодження. Важкими злочинами були: вбивство батьків, службової особи, дитини.

До майнових злочинів належали: крадіжка, грабіж, розбій тощо. Крадіжка поділялася на просту та кваліфіковану, вчинену при стихійних лихах, у товариша, з Церкви тощо.

Світське право регулювало і злочини проти моралі. Суворо каралося приведення на територію Січі жінки. Покаранню підлягав козак, який "порочил женщину по пристойности".

Система покарань була досить складною. Покарання поділялися на основні та додаткові. Законодавство знало такі покарання: смертна кара, тілесні покарання, вигнання з козацької громади, позбавлення волі, ганебні, майнові покарання. З поширенням на територію України загальноросійського законодавства у другій половині XVIІІ ст. стало використовуватись і таке покарання, як каторга.

Смертна кара поділялася на просту та кваліфіковану. До простої належали: розстріл, повішання, відтинання голови, утоплення; до кваліфікованої: четвертування, колесування, посадження на палю, підвішення за ребро на гак, закопування живим у землю.

Тілесні покарання поділялися на калічні та больові. До перших належали відтинання кінцівок, носа, вуха, язика. До больових закон відносив биття батогом, киями, палицями.

На Запоріжжі існувало таке покарання, як вигнання. Злочинця виганяли з козацької громади за межі Січі на певний термін або безстроково, без права надання йому притулку та захисту. Перед нами приклад однієї з найдавніших норм звичаєвого права, що в Київській Русі носила назву "потікта пограбування".

У другій половині XVIІ ст. частіше стали використовувати таке покарання, як позбавлення волі. В'язницями були ями, сараї, камери при ратушах. Термін ув'язнення - від чотирьох тижнів до року. В більшості випадків термін визначався: "до покори". Широко використовувалися ганебні покарання: прив'язання злочинців до ганебного стовпа на майдані, посадження на дерев'яну кобилу.

До майнових покарань належали штрафи і конфіскація майна. Штрафи називалися "вина" і поділялися на "вину рядову" і "злодійську". За моральну кривду платили штраф, який називався "нав'язка на муку".

Від покарання звільнялись психічно хворі, люди з фізичними вадами, особи похилого віку. Страта не застосовувалася до вагітних жінок, дівчаток-до ІЗ років, хлопчиків - до 16 років, старих людей.

Великий вплив на остаточне рішення суду щодо покарання мала громадська думка, яка могла врятувати навіть від шибениці.

На українських землях, що залишилися під зверхністю Польщі, існувала та система злочинів і покарань, що і в попередній період. її визначали Статут 1588 року та поточне польсько-шляхетське законодавство.

Загальні висновки

Таким чином, після приєднання до Московської держави Україна досить довго розвивається як самостійна, незалежна держава. Водночас царизм розпочинає цілеспрямований наступ на права та вольності "українського народу. Спочатку в українських містах запроваджується посада воєводи, створюється Малоросійський приказ, а згодом царські урядовці починають прямо втручатись у вибори гетьмана, полковника і сотників. На початку XVIII ст. цей наступ стає відкритим: зруйнування Запорізької Січі (1709р.), утворення Малоросійської колегії(1722-1727 рр.), заборона обрання гетьмана.

У 70-80-х роках XVIII ст. у результаті політики царського уряду, спрямованої на скасування будь-якого місцевого самоврядування, в Україні було остаточно ліквідовано гетьманство (1764р.), зруйновано Запорізьку Січ (1775 р.), скасовано полковий військовий та адміністративно-територіальний устрій (1783р.), закріпачено селянство (1783р.).

У 90-х роках XVIIІ ст. до складу Російської імперії ввійшла Правобережна Україна (Київщина, Брацлавщина, Волинь). Західноукраїнські ж землі, Північна Буковина і Закарпаття залишилися під владою Австро-Угорщини.

Але й у XVIII ст., у час, коли українські землі все більш підпадають під зверхність іноземних держав, не припиняється розвиток окремих елементів української державності Спираючись на давні демократичні традиції, розвивається місцеве самоврядування.

Продовжуються пошуки оптимальної правової системи. З цієї причин" тільки в XVIII ст., були три спроби кодифікації права в Україні. У і 760-1763 роках проводиться дійова судова реформа.

Головними причинами втрати Україною своєї незалежності були чвари в середовищі панівної верстви і, особливо, підступність політики Московської держави (пізніше Російської імперії) щодо України. Укладаючи договір 1654 року, Україна була незалежною самостійною державою. Московська держава та її спадкоємиця - Російська імперія, порушуючи, ламаючи та знищуючи договір, почала розглядати Україну, як сукупність звичайних адміністративних одиниць.

Приклад договору 1654 року доводить неможливість входження України в будь-які об'єднання з іншими державами без абсолютної гарантії відсутності імперських структур, хай І оновлених, а також вимагає беззастережного не сприйняття умов, що обмежують державну самостійність України.

Рекомендована література

1. Василенко И. П. Територія України XVII ст. - К., 1927.

2. Голобуцький О. В. Запорізька Січ в останні часи свого існування (1734-1775 рр.).-К., 1961.

3. Дядиченко ВЛ. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959.

4. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. - К., 1991. - Кн. 1.

5. Історія держави і права України. - X., 1993. - 4.1.

6. История Украинской ССР: В 2т. - К., 1969. - Т. 1.

7. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) - Л,, 1992.

8. Кивалов С. К истории конституционализма в Украине // Юрид. вести. -1994. - Ш.

9. Пошук А. Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVI І-XVIII ст. - Л., 1967.

10. Ткач АЖ "Суд і розправа" Ф. Чуйкевича-пам'ятник феодального права України XVIII ст.// Вісник Київського ун-ту. - 1962. - № 5, вип. 1.

11. Ткач А. М "Екстракт малоросійських прав" 1767 р. - цінна пам'ятка права України // Вісник Київського ун-ту. - Сер. Право. - 1965. - № 6.

Схожі статті




Історія держави і права України - Музиченко П. П. - Державні злочини

Предыдущая | Следующая