Історія держави і права України - Музиченко П. П. - 8.6. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО В ГАЛИЧИНІ, ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ І ЗАКАРПАТТІ

У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були найбільш відсталою окраїною Австрійської імперії. Основою економіки, як і раніше, тут залишалося сільське господарство. Промисловість краю знаходилася на мануфактурному рівні. Більшість мануфактур була власністю поміщиків і розміщалася в селах. Міста також мали аграрний характер і майже нічим не відрізнялися від сіл. У сільському господарстві продовжували панувати феодально-кріпосні відносини.

Національно-визвольний рух

Революційні події 1848 року, які привели до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, викликали зміни і на західноукраїнських землях. 27 березня 1848 року на Закарпатті було проголошено закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян. 22 квітня 1848 року був опублікований патент імператора про скасування барщини в Галичині. На Буковину дію даного указу було розповсюджено тільки 9 серпня 1848 року.

Аграрна реформа 1848 року відкрила шлях для розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. Але намагання західноукраїнських поміщиків саботувати закон про ліквідацію кріпацтва викликали обурення населення. Центром національного руху, який був відгуком на це невдоволення селян, стала Східна Галичина. 2 травня 1848 року у Львові була створена перша українська політична організація - Головна Руська рада, яка стала офіційним представником українського населення Галичини в 1848-1851 роках.

Програма Головної Руської ради була досить обмеженою. Вона зводилася до вимоги культурно-національної автономії українського населення Галичини. До доробку Головної Руської ради слід віднести затвердження в жовтні 1848 року символів української державності: герба - золотого лева на блакитному полі і прапора - жовто-блакитного.

Український національно-визвольний рух зустрів вороже ставлення з боку Ради народової, створеної у Львові 13 квітня 1848 року. Остання була керівним органом польського національно-визвольного руху. Рада народова намагалася перетворити Галичину в польську автономну провінцію Австрійської держави.

На початку червня 1848 року в Празі відбувся Слов'янський з'їзд, на якому була зроблена спроба зближення українського і польського національно-визвольних рухів. Результатом відповідних переговорів стала угода під назвою "Вимоги українців в Галичині". В ньому вперше були викладені загальні вимоги українського і польського народів до австрійського парламенту. На 100 депутатських місць у Галичині було обрано 25 українців. 22 липня 1848 року відбулося відкриття парламенту. На засіданні рейхстагу розгорнулася гостра дискусія про умови скасування в Західній Україні кріпацтва. Парламент приймає закон про ліквідацію кріпацтва за викуп. Цим законом за селянами були визнані права громадян держави. Землі селянського користування проголошувались вільною власністю.

В інтересах поміщиків 4 березня 1849 року австрійський уряд відокремив Буковину від Галичини і проголосив її коронним краєм на чолі з президентом, який призначався австрійським імператором.

У квітні 1848 року була прийнята перша австрійська конституція, яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Але після придушення революційного і національно-визвольного руху імператор "дарував" імперії 4 березня 1849 року нову, антидемократичну конституцію. Вона закріпляла створення централізованої держави, в якій влада зосереджувалась в руках імператора.

Для Галичини у вересні 1850 року, як і для інших австрійських провінцій, була видана крайова конституція. Але і загальнодержавна конституція 1849 року, і крайові конституції так і не були введені вдію. Патентом імператора від 31 грудня 1851 року вони були скасовані. В Австрії було відновлено абсолютизм.

У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається процес зміцнення капіталістичних відносин.

В результаті згоди між австрійським урядом і угорськими панівними станами в 1867 році абсолютна Австрійська монархія перетворилася в дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію. Вона поділялася на дві частини: Угорщину - з Закарпаттям, Трансільванією та Хорвато-Славонією і Австрію - з Буковиною і Галичиною, Далмацією, Істрією, Крайною, Моравією, Сілезією, Трієстом та Чехією.

Західноукраїнські землі в складі Австро-Угорської імперії знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським придатком її економіки. Сільським господарством тут займалося 94 відсотки населення. Тяжке економічне становище західноукраїнських земель викликало масову еміграцію. В пошуках землі та роботи українські селяни та робітники залишали рідні місця і їхали в Аргентину, Бразилію, Канаду, США та інші країни. На 1917 рік тільки на американський континент виїхало понад 400 тис. українців.

Жорстокий соціальний гніт посилювався національним гнобленням. Українці не мали можливості вчитися на рідній мові. На початку XX ст. читати і писати українською мовою могли тільки 7 відсотків чоловіків і 4 відсотки жінок.

Реакційна політика полонізації, румунізації та мадяризації західноукраїнського населення усувала найменші можливості для розвитку української культури.

Для реорганізації і об'єднання селянства в 1890 році І. Франко і М. Павлик створили Українську радикальну партію, яка мала вплив на населення Галичини, Буковини і почасти Закарпаття. Найважливішими вимогами її програми були ліквідація станових привілеїв і встановлення політичних свобод.

На початку XX ст. на західноукраїнських землях посилюється розвиток промислового виробництва. Швидкими темпами розвиваються нафтова, горілчана, цукрова і інші види промисловості. Посилюється диференціація селянства. Розвиток капіталізму тут відбувався за прусським зразком. У сільському господарстві працювало 93,2 відсотка населення Галичини, Буковини і Закарпаття.

Великий вплив на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях мала російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 років.

22 жовтня 1905 року народне віче українців Львова поставило перед австрійським урядом вимоги:

1) загального, рівного і прямого виборчого права у всі державні органи;

2) заміни існуючого устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини і Північної Буковини.

Рух за виборчу реформу охопив всю Східну Галичину. 17 жовтня 1905 року в Австрії вводиться загальне виборче право.

Перша світова війна перетворила західноукраїнські землі на центр театру воєнних дій. Неоднозначною була реакція українського населення на прихід російських військ у 1917 році після успіху Брусиловського наступу. Частина українців пов'язувала з цим визволення від австрійського гніту, друга частина - вбачала нове гноблення, встановлення панування іншої імперії - Російської. Треба підкреслити, в зв'язку з тим, що царат, зайнявши Галичину і Буковину, розглядав їх як завойовані території Росії, австрійська влада жорстоко розправилась з тією частиною українського населення, яка симпатизувала росіянам. У складі Російської імперії українська культура зазнає ще більших утисків. Посилюється політичний, соціальний і національний гніт.

Схожі статті




Історія держави і права України - Музиченко П. П. - 8.6. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО В ГАЛИЧИНІ, ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ І ЗАКАРПАТТІ

Предыдущая | Следующая