Інвестування - Мойсеєнко І. П. - 5.4. Основні методи аналізу використання капіталу підприємства (на прикладі ВАТ)

Фінансовий леверідж

Одне із головних завдань фінансового менеджменту - максимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику - реалізується різними методами. Важливими механізмами реалізації цього завдання є фінансовий леверідж та модель Дюпона.

Фінансовий леверідж характеризує використання підприємством позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверідж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку власним капіталом при різній мірі використання

Таблиця 5.2. Формування ефекту фінансового леверіджу

З/пПоказникиВАТ
20022003Зміна
12345
1Середня сума всього використаного капіталу підприємства (активів),

із неї:		9696,308938,0-758,3
2Середня сума власного капіталу6154,854671,01483,85
3Середня сума позиченого капіталу3541,454267,0725,55
4Сума валового прибутку (без урахування витрат по сплаті відсотків за кредит)2190,21879,8-310,4
5Коефіцієнт валової рентабельності активів (без урахування витрат по сплаті відсотків за кредит), %2321-2
6Середній рівень відсотків за кредит, %16,4419,5313,091

Закінчення табл. 5.2

1234Б
7Сума відсотків за кредит, сплачена за використання позиченого капіталу гр. Зхгр.6 100582,2833,4251,2
8Сума валового прибутку підприємства із урахуванням витрат по сплаті відсотків за кредит (гр. 4 - гр. 7)1608,01046,4-561,6
9Ставка податку на прибуток0,30,30
10Ставка податку на прибуток (гр. 8 х гр. 9)482,4813,92-168,48
11Сума чистого прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку (гр. 8 х гр. 10)1125,6732,48-393,12
12Коефіцієнт рентабельності власного капіталу або коефіцієнт фінансової рентабельності, %18,2915,68-2,61
13Приріст рентабельності власного капіталу у зв'язку з використанням позиченого капіталу, %2,66 10,94-1,72

Зує суму позиченого капіталу, використаного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового леверіджу у процесі фінансової діяльності підприємства.

Дія фінансового важеля полягає у тому, що підприємство, використовуючи позичкові кошти, змінює чисту рентабельність власного капіталу і свої дивідендні можливості.

Існують дві основні концепції ефекту фінансового важеля. Західноєвропейські фінансисти визначають ефект фінансового важеля як прирощення до чистої рентабельності власних коштів, що його отримало підприємство завдяки використанню кредитів чи інших позичкових коштів. Американські вчені трактують ефект фінансового важеля як відсоткові зміни чистого прибутку на акцію, викликані цією відсотковою зміною прибутку до сплати відсотків за кредит і податку на прибуток.

Коли підприємство бере борг - воно зобов'язується сплатити відсотки і в майбутньому погасити суму боргу. Ці відсотки вираховують з оподатковуваного прибутку і збільшують його величину для інвесторів.

Однак, чим більше боргів має підприємство у структурі свого капіталу - тим вищий фінансовий ризик. Це означає, що, незалежно від рівня доходу від своїх операцій, підприємство повинно сплачувати як основну суму боргу, так і відсотки за нього, коли настає термін погашення.

Отже, чим більше підприємство бере в борг - тим більше в нього фіксованих витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. Коли зростають борги - зростають і платежі відсотків. Та попри те, що вони забезпечують фінансовий важіль, усе ж зростає ризик, що відсотки за позики стануть високими стосовно прибутків підприємства.

Якщо в період загального спаду економічної активності підприємство згортає свою діяльність - знижуються його прибутки, що збільшує ймовірність несплати відсотків за позичковий капітал.

Отже, фінансовий важіль - це "палиця з двома кінцями". Якщо він вигідний у період економічного піднесення, то завдає збитків у період спаду економічної активності.

Переваги фінансового важеля треба зіставляти із фінансовим ризиком неплатоспроможності, який зростає. Настає момент, коли приріст витрат на відсотки за позику перевищує витрати підприємства від фінансового важеля.

Фінансовий важіль означає включення у структуру капіталу підприємства боргу, який дає постійний прибуток.

Рівень ефекту фінансового важеля вказує і на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством. Оскільки відсотки за кредити належать до постійних витрат, нарощування фінансових витрат на залучені кошти супроводжується збільшенням сили операційного важеля і зростанням підприємницького ризику.

На практиці такі дослідження треба використовувати при прийнятті рішень про структуру капіталу.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і, як наслідок, - прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо. Однак, керівництво підприємства може знати приблизне її значення, вирахуване на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням зобов'язань та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану. Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче планового - керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів. Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Як наслідок, реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.

Отже, знання механізму впливу фінансового леверіджу (важеля) на рівень прибутковості власного капіталу і на рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано керувати як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Схожі статті




Інвестування - Мойсеєнко І. П. - 5.4. Основні методи аналізу використання капіталу підприємства (на прикладі ВАТ)

Предыдущая | Следующая