Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД - Дорошко М. С. - Міжетнічні конфлікти й сепаратистські рухи в Грузії

Як і 20 років тому, джерелом нестабільності в регіоні залишаються міжетнічні конфлікти - грузинсько-абхазький, грузинсько-осетинський і нагірнокарабаський, які заважають встановленню тісного співробітництва між країнами регіону, гальмують їхню повномасштабну участь у міжнародних інституціях і спричиняють значні економічні труднощі в розвитку регіональних політичної та економічної інфраструктур.

Міжетнічні конфлікти й сепаратистські рухи в Грузії

Ідея формування єдиної незалежної сильної держави є однією із центральних для грузинського суспільства й політичної еліти. Однак географічне положення (протягом століть Кавказ був ареною зіткнень інтересів великих імперій - Персії, Візантії, Туреччини й Росії; піддавався навалам кочових народів) і рельєф місцевості визначили складності формування єдиної держави: упродовж усієї своєї історії Грузія була конгломератом окремих, ворогуючих князівств і царств; лише у XII ст. Грузія виступала як незалежна і єдина країна.

Значний вплив на сучасні політичні процеси в Грузії справила Грузинська Демократична Республіка (26 травня 1918 р. - 25 лютого 1921 р.). По-перше, було створено правовий прецедент, на основі якого висувались вимоги відновлення незалежності Грузії. По-друге, незалежна демократична державність сприяла усвідомленню національної єдності у всіх верствах грузинського суспільства, і водночас порушила питання про географічні кордони цієї єдності: претензії на історичні території, висунуті всіма народами Закавказзя, призвели до міжнаціональних конфліктів, географія яких повторилася через 70 років - в Абхазії, Південній Осетії, вірменських і азербайджанських районах Грузії. По-третє, сучасний грузинський національний рух трактував допомогу Росії більшовицькому повстанню в Грузії в 1921 р., яке призвело до зміни уряду й входження Грузії до складу СРСР, як анексію Грузії. Таке трактування значною мірою вплинуло на формування зовнішньополітичних орієнтацій грузинської політичної еліти й сучасні російсько-грузинські відносини.

Згідно з Концепцією національної безпеки Грузії, фундаментальними національними цінностями є суверенітет, безпека, мир, демократія, верховенство закону, права людини й добробут. їх захист є гарантією безпеки Грузії. Національними інтересами Грузії проголошено: територіальну цілісність, національну єдність, регіональну стабільність, зміцнення волі й демократії в сусідніх країнах і в регіоні, зміцнення транзитної функції країни й забезпечення альтернативних шляхів енергопостачання, екологічну безпеку й забезпечення національної та культурної самобутності. Основними загрозами фундаментальним національним цінностям та інтересам визначені: порушення територіальної цілісності, перенесення конфліктів із сусідніх країн, військова інтервенція, контрабанда і транснаціональна організована злочинність, міжнародний тероризм.

Головну загрозу для національної безпеки Грузії становлять підтримувані ззовні сепаратистські рухи, що підривають грунт політичної, економічної й соціальної стабільності, і є джерелом тероризму, міжнародної організованої злочинності й контрабанди. У Концепції зазначається, що незаконне перебування військових баз Російської Федерації в Грузії порушує суверенітет країни й підриває економічну та соціальну стабільність.

Грузинсько-абхазький конфлікт

Конфлікт в Абхазії - не тільки грузинська проблема. Як джерело нестабільності в усьому Кавказькому регіоні він зачіпає інтереси багатьох етнічних та політичних груп. Прямо чи опосередковано в протистояння було втягнуто Грузію, Абхазію, Росію, північнокавказькі республіки, Вірменію та Туреччину.

Абхазці тривалий час були тісно пов'язані з грузинами. Маючи досить умовну за радянських часів автономію, вони зберегли національну ідентичність та значною мірою "націоналізовані" місцеві владні структури. Більшість ключових посад в адміністрації автономії посідали саме етнічні абхазці. Характерною особливістю формування місцевої влади був протекціонізм, замішаний на партійних принципах. Це призвело до утворення міцного прокомуністичного апарату, який ще за часів президентства 3. Гамсахурдіа усіляко виявляв свою нелояльність до Грузії. У той час, коли більшість грузинів прагнули незалежності, часто вдаючись до політичної конфронтації з Москвою, абхазьке керівництво спиралося на підтримку з боку союзного центру, налагоджувало контакти з представниками радянських військ, чиє втручання в конфлікт згодом вирішило його на користь Абхазії. Сприяла вибуху націоналізму в Абхазії і невиважена національна політика уряду 3. Гамсахурдіа.

Ситуація загострилася з уведенням грузинських військ в Абхазію. З 1 липня 1992 р., після встановлення дипломатичних стосунків Тбілісі з Москвою, розпочався процес визнання Грузії провідними державами світу. Це стало приводом для встановлення контролю над усією територією країни, але з втручанням в конфлікт гірських народів Кавказу (традиційних союзників Абхазії) ситуація вийшла з-під контролю.

Почалася конфронтація за участю не лише кавказьких народів, але й ісламського світу. Позиція Росії стала ще одним фактором розгортання конфлікту. Тоді, коли Грузія відмовилася вступати до СНД, а Абхазія всіляко виявляла свою лояльність до СРСР, а згодом і до Росії та СНД, Москва проводила політику зближення з Абхазією. Після падіння режиму 3. Гамсахурдіа новий лідер Грузії Е. Шеварднадзе спробував врятувати країну від громадянської війни, розпочавши прямі переговори з Абхазією. Та було пізно - значні військові сили вже були втягнуті в конфлікт. Відсутність єдиної позиції грузинського керівництва щодо Абхазії та його неспроможність управляти військовими формуваннями призвели до втрати контролю над ситуацією, стихійних збройних сутичок між підрозділами грузинської армії та абхазькими сепаратистами.

Позиція Абхазії в конфлікті характеризувалася крайнім радикалізмом. Більшість населення не вірила в можливість проведення паритетних переговорів, що значною мірою зумовлювалось жорсткою позицією грузинського керівництва щодо основних вимог: повернення Абхазії до складу Грузії, а головне - повернення на абхазькі терени 300 тис. біженців, переважно грузинів, що втроє перевищує населення самої Абхазії. І це при тому, що грузинське населення Абхазії не є автохтонним, хоча традиційно грузини становили більшість у складі жителів Абхазії.

В умовах конфлікту сторони, як правило, мають справу з розбіжністю інтересів та інтерпретацій подій і фактів. І в даному разі населення Абхазії розглядає законні вимоги грузинської сторони, що грунтуються на нормах міжнародного права, як невиправданий тиск та спробу повернути території, що не належать Грузії. Спроби Тбілісі відстояти ідею об'єднання всіх народів Грузії в єдиній незалежній державі викликають обурення абхазької сторони, призводять до загострення протистояння. Незважаючи на максимально прийнятні умови автономії, абхазці не сприймають ці пропозиції як виправдані.

Впливовою в автономії є Компартія Абхазії (КПА), яка активно співпрацює з російськими комуністами. Вона має найчисельнішу фракцію в парламенті Абхазії, активно виступає за реставрацію СРСР. Зростанню ролі КПА сприяло складне економічне становище республіки. Громадська організація "Слов'янський дім" об'єднує політичні інтереси російських меншин в Абхазії та підтримується російською реакційною організацією "Конгрес російських комуністів". Та незважаючи на значний влив росіян в Абхазії, існує й чимало непорозумінь між ними та центральною владою, які підживлюються невдоволенням російської меншини існуючим економічним становищем російськомовного населення та розподілом фінансової допомоги, що надходить з Росії. Основною політичною силою в республіці залишається Рада Старійшин, створена першим президентом Абхазії В. Ардзінбою, що має центральне й регіональні представництва.

Грузинське керівництво неодноразово висловлювало незадоволення процесом врегулювання конфлікту, намагаючись максимально використати потенціал світового співтовариства. З одного боку, воно зацікавлене в надійних грузинсько-російських відносинах, з другого - в обмеженні присутності та впливу Росії в регіоні, що призводить до стагнації відносин між двома країнами, змушуючи Росію жорсткіше відстоювати власні інтереси. Грузія готова була дотримуватися курсу стратегічного партнерства з Росією, але за умови, що Росія розглядатиме Абхазію як складову Грузії.

Співробітництво з Росією мало допомогти грузинам вирішити абхазьку проблему. Адже, окрім Росії, Абхазія не має другого такого союзника. Щоправда, вона шукає контактів з іншими країнами, у тому числі й європейськими, де має своїх представників. Зацікавлена в отриманні необхідного озброєння, яке згодом мало перейти в її власність, Грузія свого часу підписала договір про розміщення російських військових баз на її території. Положеннями цього договору передбачалося відновлення територіальної цілісності Грузії, допомога РФ у створенні грузинської армії, роззброєння сепаратистських формувань. Проте жодна із цих умов не була виконана. Тому грузинським парламентом, різними політичними партіями, деякими вищими посадовими особами дедалі частіше порушувалося питання про виведення з території Грузії всіх російських військ, про можливий вихід Грузії з СНД.

Водночас Росія постійно вимагала продовження мандату перебування російських миротворчих сил в Абхазії. Однак, ці вимоги лише поглиблювали конфронтацію. У середині липня 2006 р. парламент Грузії прийняв резолюцію з вимогою виводу російських миротворчих сил з Абхазії та Південної Осетії. У відповідь на це парламент Абхазії закликав усі країни, у тому числі Росію, "негайно розпочати процес офіційного визнання незалежності Республіки Абхазія", а також вирішив звернутися до ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій із проханням "припинити мілітаристські плани грузинського керівництва".

Після проголошення незалежності Косова і визнання її країнами Заходу у 2008 р., проблема міжетнічних конфліктів у Грузії постала з новою силою. З одного боку, російські військові бази й миротворчі сили, розташовані в зонах грузинсько-осетинського й грузинсько-абхазького конфліктів, розглядаються в Національній військовій стратегії Грузії як загрози національній безпеці країни. З другого, бажання Грузії вступити до НАТО провокує РФ на активнішу підтримку сепаратистських територій у Грузії.

Наприкінці квітня 2008 р. над Абхазією було збито безпілотний літак-розвідник, що залетів з території Грузії. Цей інцидент викликав серйозний міжнародний скандал. Грузія звинуватила Росію в тому, що її військово-повітряні сили збили літак, а також зажадала розгляду цього випадку в Раді Безпеки ООН. Тим часом РБ ООН не прийшла до єдиної думки щодо ситуації в Абхазії. З обох питань - про зміцнення зв'язків Росії й невизнаних республік і про політ грузинського безпілотного літального апарата - члени Ради заслухали лише думку Росії.

Після цих подій, ситуація в зоні грузино-абхазького конфлікту різко загострилася. Москва ввела в Абхазію додаткові сили миротворців. А Тбілісі розцінив цей крок як військову агресію, однак цей крок Кремля, як показали наступні події, був лише однією з ланок плану Росії остаточно відірвати від Грузії Абхазію і Південну Осетію, реалізованого в серпні 2008 р. внаслідок п'ятиденної російсько-грузинської війни у Цхінвальському регіоні Грузії.

Схожі статті




Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД - Дорошко М. С. - Міжетнічні конфлікти й сепаратистські рухи в Грузії

Предыдущая | Следующая