Географія - Гілецький Й. Р. - Річка та її частини. Басейни і вододіли. Поняття про річкову долину

Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші - струмками. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, до 500 км - середніми, а понад 500 км - великими.

Лінійно-витягнуте зниження, по якому тече річка, називають річковою долиною. Найнижча частина долини, тобто заглиблення, яке зайняте водою, є її руслом. Кожна річка має витік (місце, де бере початок і від якого спостерігається течія води в руслі) і гирло (місце впадання річки в іншу річку, озеро, море, океан). Витоком річки може бути джерело, озеро, болото, льодовик. У пустельних

елементи річки та річкової системи

Районах через сильне випаровування і великий забір води на зрошення та інші господарські потреби річки іноді не досягають іншої водойми й утворюють сухі гирла та сухі русла (кріки та ваді), сліпі дельти.

На особливості річок значно впливає рельєф, який визначає швидкість та характер їх течій.

Рельєф також визначає напрямок течії, кількість і довжину притох, що впадають в основну річку. Головна річка з притоками утворюють річкову систему. Назва річкової системи дається за головною річкою, наприклад система Дніпра, Дунаю, Конго, Амазонки.

Територія, з якої води стікають у певну річку, називається її водозбірним басейном, або басейном річки. Усі басейни річок, що впадають в одне море чи океан, утворюють на суходолі басейн моря чи океану. Якщо річки у посушливих районах утворюють сліпі дельти або несуть свої води до безстічних озер, то їхні басейни називають басейнами внутрішнього стоку.

Лінія підвищень, що розділяє суміжні басейни річок, називається вододілом.

Для того, щоб отримати точне уявлення про характер течії річки, визначають ЇЇ падіння та похил. Падінням річки називають перевищення висоти її витоку над висотою гирла, яке виражають у метрах. Падіння на окремій ділянці - це різниця висот між двома точками, розташованими на певній відстані одна від одної.

Похилом річки називають відношення її падіння (у сантиметрах) до довжини річки (у кілометрах). Чим більшим є похил річки, тим більшу роботу вона виконує, розмиваючи і переносячи тверді частинки зруйнованих гірських порід.

Рівнину в гирлі, утворену річковими наносами, називають дельтою (через її подібність за формою до грецької букви дельта).

Увесь матеріал, який переноситься річкою, називають твердим стоком. Його виражають масою або об'ємом матеріалу, який переносить річка за певний час (наприклад, за рік або сезон). Від об'єму твердого стоку залежить каламутність води. її вимірюють у грамах речовини, яка міститься в 1 м води.

Унаслідок випадання зливових дощів можуть формуватися селеві потоки - короткочасні, з високим підняттям рівня води і великим вмістом (10-75 %) твердого матеріалу потоки, які мають велику руйнівну силу.

Процес розмивання постійними водотоками гірських порід називається річковою ерозією. У верхів'ях, де похил великий, а течія швидка, річка переважно поглиблює своє русло; у середній течії вона переносить продукти розмиву (похил тут менший); у нижній течії річка відкладає пісок і мул. Він поступово заповнює западини і вирівнює дно річки. Процес відкладання наносів називають акумуляцією, а самі відклади річкового походження - алювієм!.

Відклавши на графіку висоти дна вздовж її русла від витоку до гирла вертикально, а довжину річки горизонтально, зображають поздовжній профіль річки. За ним можна оцінити падіння та похил річки на різних ділянках, а також відносний вік та геологічну будову.

За розмірами річкові долини можуть бути дуже великі, маючи ширину до кілометра чи й десятки кілометрів., а глибину - від декількох до сотень метрів. Схили долини майже завжди ступінчасті

формування дельти

І можуть бути розлогими або крутими. Вузьку долину річки з крутими схилами з обох боків називають каньйоном.

Під час підвищення рівня води в річці (повені) річка переважно затоплює частину долини до першого уступу, тобто заплаву. Уступ переходить увиположену площадку - річкову терасу. Таких-терас на схилі долини може бути декілька. Саму заплаву можна вважати першою терасою.

При піднятті території, якою протікає річка, збільшується її похил, а, отже, й швидкість течії та здатність річки розмивати гірські породи. Річка починає поглиблювати своє русло. Такий самий процес (глибинна ерозія) буде відбуватися і при зниженні рівня водойми, в яку впадає водний потік, і при збільшенні водності річки через підвищення вологості клімату. Водний потік не може врізатися глибше, ніж рівень водойми, в яку він впадає, тому цей рівень називають базисом ерозії.

При опусканні території, підвищенні рівня води у водоймі, в яку впадає річка, або зменшенні її водності зростає процес акумуляції. Русло річки забивається алювієм, і вона починає підмивати берег (бічна ерозія). Утворюється закрут річки, а нижче за течією річка врізується у протилежний берег. Русло річки стає звивистим, а заплава розширюється. Закрути русла річки називають меандрами. Залишені річкою старі русла називають старицями.

Схожі статті




Географія - Гілецький Й. Р. - Річка та її частини. Басейни і вододіли. Поняття про річкову долину

Предыдущая | Следующая