Географія - Гілецький Й. Р. - Агропромислові зони

У структурі валової продукції сільського господарства у 2000-2005 рр. на тваринництво припадало 40 %. Основні його галузі - скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво, шовківництво. У цілому завдання тваринництва полягають у виробництві висококалорійних продуктів харчування (м'яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м'яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, шовку-сирцю, воску, пуху тощо).

Розвиток тваринництва великою мірою залежить від рослинництва, насамперед від кормовиробництва.

Скотарство - одна з найважливіших галузей тваринництва. Вона поширена по всій території України. Поголів'я на початок 2006 р. становило 6,5 млн голів. Найбільше великої рогатої худоби

тваринницька ферма

свинарство

вівчарство

В розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Карпатах, Лісостепу і на Поліссі, найменше-у Степу.

Розрізняються скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків.

У цілому в Україні переважає скотарство молочно-м'ясного напрямку, яке характеризується Значною питомою вагою корів у поголів'ї. Молочне скотарство (частка корів - 65-90 %) розвивається переважно навколо великих міст і на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів інтенсивного землеробства з потужною кормовою базою, властивий молочно-м'ясний напрямок (корови становлять 40-50 % поголів'я). Він характерний для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму.

М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглася у господарствах південно-східних частин посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму.

М'ясний напрямок розвивається тільки у спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах усіх зон, які виникли при цукрових, крохмале-патокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами.

Друга за значенням галузь тваринництва - Свинарство (поголів'я на початок 2006 р. становило 7,1 млн голів). Найрозвинутіше воно в Степу й Лісостепу, де є більше концентрованих кормів. Залежно від типів годівлі свинарство має певні виробничі напрямки. У господарствах Полісся і Лісостепу, що базуються на картопле - і буря-коконцентратному типах годівлі, переважаючою спеціалізацією є м'ясо-сальна. У Степу, де високою є частка в кормах дешевих концентратів, характерні риси сального напрямку свинарства. Товарне свинарство, як правило, орієнтується на великі міста.

Вівчарство поширене, головним чином, у Степу, особливо південному, та Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Воно базується на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства у Степу використовують сухі вигони й пасовища. На Поліссі і в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Птахівництво розвинуте у всіх областях України. Розводять гусей, качок, курей, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей-для отримання м'яса і яєць. Поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів створено великі спеціалізовані птахофабрики.

птахівництво

Дедалі важливішого значення набуває ставкове рибництво, яке орієнтується переважно на великі міста. Розводять переважно коропа і товстолобика. Товарне значення має форель, яка зустрічається у гірських річках.

Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку склалися на Поліссі та в Лісостепу. бджільництво

Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях. В Україні набуло розвитку звірівництво. З хутрових тварин на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

У лісостепових і поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.

Агропромислові зони

Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені, насамперед, відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні й соціальні фактори. Це передусім потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність розвинутих транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися на рівнинах три сільськогосподарські зони.

Зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. У рослинництві провідними є вирощування льону та картоплі. Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби. Найбільшого значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Спеціалізація рослинництва, природні умови зумовили розвиток молочно-м'ясного скотарства і свинарства.

Буряківничо-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством (лісостепова) займає більшу частину Лісостепу і прилеглі до нього райони Полісся, Передкарпаття та Степу. В її межах переважають чорноземні грунти з достатнім зволоженням. Це основний район вирощування цукрових буряків в Україні. Значні площі у лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м'ясо великої рогатої худоби, свиней. У правобережній частині сільськогосподарської зони, особливо в Придністров'ї, розвинуте садівництво.

Зона зернових і олійних культур з розвинутими овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством (степова) займає більшу частину території Степу. Вона характеризується переважанням родючих чорноземних грунтів, недостатнім зволоженням, теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури - озима пшениця, кукурудза, а з технічних - соняшник, у північній частині зони - цукрові буряки, льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна і соняшнику в Україні. Важливого значення набули садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство і свинарство, на півдні розвинуте вівчарство. Зростає роль птахівництва.

Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму і Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва у них. У передгір'ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернових культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. Із тваринницьких галузей, поряд із скотарством, велике значення має вівчарство, що використовує гірські пасовища на полонинах. На Південному узбережжі Криму товарне значення має виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії).

Навколо великих міст і агломерацій сформувалися приміські овоче-мо-лочні господарства, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями тощо.

Схожі статті




Географія - Гілецький Й. Р. - Агропромислові зони

Предыдущая | Следующая