Філософія - Петрушенко В. Л. - 19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей

В попередніх темах ми неодноразово використовували терміни "соціальне", "соціалізація" та деякі інші, що знаходяться в цьому ж ряді і пов'язані із соціальністю.

Одне із найперших завдань соціальної філософії полягає у проясненні самої сутності соціального, тобто у проясненні того: а) з чим взаємодіє та співвідноситься соціальне; б) чим воно відрізняється від несоціального та несоціалізованого; в) які характеристики йому притаманні та як вони реально діють і виявляються.

Сучасні соціологічні та філософські дослідження дозволяють виділити кілька пануючих підходів у тлумаченні соціального (соціальних процесів та соціальних якостей):

основні підходи у тлумаченні соціального

Велика різноманітність розглянутих підходів вимагає ретельного осмислення природи соціального та фіксації деяких положень, що заслуговують довіри.

По-перше, ми не знаємо ніяких інших варіантів виявлення та дії соціального, окрім його функціонування на основі природного. Людина, суспільство, суспільна історія виникають на грунті та в осередді природи; поза природними процесами ми не знаходимо ні людини, ні історії.

Соціальні якості виникають лише на базі природних якостей, властивостей та процесів.

По-друге, виникаючи на основі природного, соціальні якості виявляється надприродними. З одного боку, соціальні якості підлягають фіксації "чисто емпіричним шляхом", інакше ми не змогли б шукати слідів зниклих цивілізацій або намагатись увійти у контакт ще із невідомими; з іншого боку - це особливі якості, які не притаманні самі по собі природному, а тому їх можна фіксувати лише з допомогою свідомості, тобто вони вимагають для свого аналізу запуск в хід таких інструментів, що мають ідеальну, інтелектуальну природу.

Поставимо питання: яким чином виникає цей сплав чуттєвого та поза-чуттєвого, сплав, що постає соціальністю та соціальними якостями? Відповідь на це питання є досить очевидною: соціальні якості виникають шляхом перетворення природного матеріалу, в результаті якого природні предмети, явища та процеси набувають дечого принципово нового, а саме: нових форм, нового структурування та впорядкування, нових способів дії та нових функцій.

В цілому предмети, які пройшли через людську перетворюючу діяльність, припиняють функціонувати у відповідності із природними властивостями і включаються у культури о-історичний цикл свого буття. Соціальні якості, на відміну від природних якостей, створені людиною, служать людині; сама їх сутність, а також суспільний розвиток визначається їх відношенням до людини та людства, їх особливою функціональною роллю у суспільстві.

До цього можна додати: соціальні якості зовсім не обов'язково жорстко зв'язані із благами та споживацькими вартостями; скажімо, коли давній митець малював наскельні малюнки, або оздоблював орнаментом якійсь виріб, то в такого роду діях в кращому випадку можна побачити якесь благо опосередковане, а не пряме, а у розвиненому суспільстві існує досить велика кількість видів діяльності, свідомо спрямованих на людське самовиявлення, а не на продукування якихось благ. Звернемо при цьому увагу й на те, що названі компоненти - природна основа, процес формотворення та виникнення нових функцій - стосуються також і людини: не лише у процесі виникнення суспільства, а й у будь-якому вихованні та навчанні в людині відбуваються такі зміни, які дозволяють їй жити та діяти принципово інакшим способом, не властивим її генетичним попередникам із тваринного світу, хоча вони можуть мати ту ж принципову анатомічну будову що й людина.

як утворюються соціальні якості?

Людина вступає у новий тип зв'язків, взаємодій, способів задоволення своїх життєвих потреб, а це значить, - що не лише предмети зовнішнього світу, а й сама людина набуває соціальних якостей.

У чому ж полягає найбільш різка відмінність між якостями соціальними та природними? Поява нових якостей як у тих випадках, коли йдеться про природні речі, так і тоді, коли йдеться про людину, не пов'язана із виникненням якихось принципово нових матеріально-природних субстратних утворень (у той час, як будь-який розвиток природи, космосу передбачає виникнення нових структурних утворень, сполук або нового матеріалу; скажімо, носієм хімічних властивостей речовини є молекула, носієм біологічних процесів "жива клітина та ін.). Соціальні процеси виникають на грунті вже наявних природних явищ, які лише проходять через процеси перетворення, а це значить, що вони реально існують лише в людському, певним чином організованому та спрямованому способі життєдіяльності.

Складається досить своєрідна ситуація: у русі природних (або природно-космічних) процесів виявляється, фіксується та позначається така межа, на якій цей рух припиняється та ніби "зависає "у певному стані, а нові якості стають дійсними без нової, якісно відмінної матеурально-субстратної основи. Це означає, що на цій межі весь природний рух обертається на свої попередні субстрати і основи: цей рух охоплює наявні природні форми та процеси "із висоти" максимально можливого для матерії, природи та досягнутого через людську пізнавальну та практичну діяльність.

Який сенс може мати таке обернення природно-космічного процесу на свої попередні виявлення? Виведення будь-яких форм сущого на свою граничну межу дає можливість людині здобувати для свого життя не випадкові чи умовні орієнтири, а надійні, суттєві системи відліку та оцінок дійсності (на межі буття та небуття). Та картина світу, яка відкривається перед людиною завдяки наявності подібних орієнтирів, постає тепер не чуттєво-речовою, а предметною, поділеною на роди, види, типи дійсності, а не просто на властивості чи ознаки. Такої картини дійсності окрім людини ніхто нездатний ні здобувати, ні фіксувати, ні розуміти: орел, наприклад, бачить краще за людину, проте він бачить речі не в їх родових чи типологізуючих класифікаціях, а лише у тих їх властивостях, які йому дозволяє сприймати будова його організму.

Отже, дослідження соціальності засвідчує, що людина не може пізнавати та перетворювати світ поза тим, щоб у чомусь не наслідувати та продовжувати світову космічну еволюцію; у цьому сенсі до певної міри людина є створенням природи. Але, з іншого боку, людина не може цього здійснювати і поза тим, щоб створювати те, шоу межах природної еволюції постає неможливим: вона виводить предмети діяльності і пізнання на рівень фундаментальних, всезагальних характеристик буття.

Соціальне орієнтує нас в дійсності принципово іншим, не природно-біологічним способом, але, водночас, соціальне постає як система обмежень, регламентацій, вимог та заборон, не існуючих в природі в наочному вигляді.

Соціальне є там, де є можливість і прагнення на основі сталих, всезагальних класифікацій, визначити межі реального та доцільного функціонування явищ, речей та процесів, що потрапляють в сферу людської життєдіяльності.

Це значить, що набуття речами соціальних якостей передбачає їх цільове функціонування, тобто їх спрямування до виконання певної функції шляхом обмежень та контролю. Якщо у відношенні до природних речей та процесів ми в дуже обмежених рамках можемо застосовувати запитання "Задля чого?", то у відношенні до соціальних явищ та процесів таке запитання, навпаки, є доречним. Тому будь-яка соціальність передбачає технологізацію, впорядкування та навіть ритуалізацію людських дій: в останньому випадку людина просто засвідчує свою готовність діяти у певному соціальному режимі або статусі.

Отже, соціальні і якості набувають реальності лише в людській, певним чином організованій та регламентованій діяльності. За змістом вони завжди постають свідченням наявності певних предметних орієнтацій людини, баченням у дійсності того, що не лежить на її поверхні, а саме - граничних меж та визначень природних речей.

Соціальне - це виборена у природи територія людського.

Нас так цікавлять здобутки давніх часів та цивілізацій тому, що вони демонструють нам зразки якогось іншого типу людськості, відкривають. якісь нові можливості людини.

Оскільки соціальне виявляє та прокреслює на тлі сущого предметні грані дійсності, остільки постає не просто людським, а вселюдським, тобто будь-яка людина, будь-яких часів та народів здатна сприйняти ці грані, ввести їх в свою діяльність та орієнтуватись на них.

Тому соціальне передбачає продукування та закріплення всезагальних взірців (парадигм) людського способу буття, щоправда, завжди за якихось конкретних обставин, з певними конкретно наданими природними можливостями та умовами, на певному рівні людських вмінь, знань, досягнень.

Звідси також постає зрозумілим, чому соціальні процеси завжди сповнені певної боротьби, протистоянь, внутрішньої напруги та конфліктів: різні люди по-різному розуміють, як саме, із дотриманням яких меж повинна функціонувати соціальність, а до того ж остання завжди перебуває у сперечанні із природним як ззовні людини, так і в самій людині. Стихійні прагнення людини штовхають її на порушення певних соціальних норм, у той час, як від інших людей вона схильна вимагати їх дотримання.

Соціальне - це ті діючі структури, що формують, регламентують та спрямовують життєдіяльність людей.

Соціальний процес - це певним чином та на певному рівні предметно, а потім і соціально, і морально, і юридично унормований процес людських самоздійснень та самовиявлень.

Сутність соціального полягає у виявленні та фіксації предметних Т меж, визначень та орієнтацій як світу, так і людини - в її і індивідуальних та колективних проявах.

В наш час у деяких соціальних науках поняття "соціальне", "соціальність" використовують у дещо відмінному значенні:

По-перше, як все те, що має відношення до суспільства (хоча при цьому не пояснюються засади самого суспільства);

По-друге, як те, що пов'язане із врегулюванням стосунків між різними суспільними верствами, групами населення, представниками суспільних об'єднань та організацій; саме в цьому плані використовується термін "соціальна держава", "соціальна політика", "соціально-орієнтований державний бюджет" та інш.

Схожі статті




Філософія - Петрушенко В. Л. - 19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей

Предыдущая | Следующая