Філософія історії - Бойченко І. В. - 7.5.3.4. Версія Сковороди

Сприймаючи бога переважно як безособового, як порядок, як вищий закон, як внутрішню природу живого і неживого світу, суспільства і людини, Шефтсбері об'єктивно постає попередником Г. С. Сковороди. Якщо Шефтсбері це питання розглядає досить епізодично і фрагментарно, зосереджуючи свої зусилля на естетичній розробці проблеми єдності прекрасного у макрокосмі і в людині - мікрокосмі, то "нерв" проблеми (смисложиттєву природу законів єдності макро - і мікрокосму історії) він зачіпає лише остільки, оскільки це йому потрібно для розкриття відповідності краси людини красі макрокосму. У Сковороди ж цей "нерв" переноситься з периферії у центр розгляду і стає постійним предметом системного аналізу упродовж всього його життя.

Філософія Сковороди діалогічна за самою своєю суттю. І не так, а можливо, й не тому, що основною формою викладення своїх ідей мислитель взяв філософський діалог, скільки через те, що всі його твори (діалоги, трактати, притчі, байки, вірші) - це свого роду відкриті системи, що замикаються на читача, передбачаючи його співтворчість.

Наріжна проблема, до розв'язання якої Сковорода невтомно запрошує свого співбесідника - це висунутий ще в античні часи принцип - "Пізнай самого себе". Саме крізь призму реалізації цієї вимоги філософ розглядає проблему смисложиттєвих законів людини.

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 7.5.3.4. Версія Сковороди

Предыдущая | Следующая