Філософія історії - Бойченко І. В. - 6.2.1.13. Послідовність світоглядних категорій як шлях людського становлення

Та чи інша форма категоріального бачення історичного світу, що передує іншим таким формам, постає як категоризація всієї історичної дійсності як цілого до того, поки сформується і почне реалізуватися нова, наступна форма подібної категоризації. Виникаючи як частковий, нетиповий, підпорядкований варіант у структурі попередньої форми історичної категоризації, нова форма у своєму подальшому розвитку, утвердженні та поширенні поступово відособлюється і вже як розвинутіша, досконаліша сама у подальшому зі свого боку підпорядковує форму історичної категоризації, що передувала їй. Відношення підпорядкування обертається, набуває протилежної спрямованості.

Таким чином відбувалось, зокрема, виокремлення спочатку світоглядних категорій з категорій культури, а пізніше - філософських, у тому числі філософсько-історичних категорій - із світоглядних. Тим самим лінійний (спочатку) рух "практична життєдіяльність людей

- категорії культури - світоглядні категорії - категорії філософії (загальнофілософські, філософсько-історичні, соціально-філософські тощо)" набуває форми постійно відтворюваного циклу "практична життєдіяльність людей - категорії культури - світоглядні категорії

- філософські категорії - світоглядні категорії - категорії культури - практична життєдіяльність людей". При цьому та частина циклу, котра спочатку виступала у формі лінійного поступального руху відносно самостійним моментом, в умовах розвинутішого суспільства реалізується вже як підпорядкований момент зв'язку "категорії філософії - світоглядні категорії - категорії культури - практична життєдіяльність людей". Адже після виокремлення й автентичного осмислення загальнофілософських, філософсько-історичних та соціально-філософських категорій категорії культури і світогляду поступаються вищеназваним категоріям провідною роллю.

6.2.1.12. Структурне співвідношення філософсько-історичних категорій з категоріями культури й світоглядними категоріями

Зауважимо, що жорстке відмежування загальнофілософських, філософсько-історичних та соціально-філософських категорій від категорій культури і світогляду або ж недооцінка останніх було б помилковим. Адже, з одного боку, філософсько-історичні категорії, так само, як і загальнофілософські та соціально-філософські, мають чимале культурологічне та світоглядне значення, створюючи, по суті, ядро сучасного світогляду і закладаючи основоположні структури сучасної духовної культури. З іншого ж боку, категорії культури і світогляду нині залишаються важливими засобами освоєння соціальної реальності кожним індивідом і поколінням. Але якщо до виникнення власне філософських категорій саме категорії культури й світогляду слугували виразниками і філософських ідей, то сьогодні вони, навпаки, вже самі не можуть ефективно функціонувати і розвиватися без опори на загальнофілософські, філософсько-історичні та соціально-філософські категорії.

Перебільшення ж реальної (і справді чималої) значущості категорій культури може повести манівцями антропологізму або ж призвести до некоректного застосування цих категорій для осмислення давно минулих епох, і тільки їх. Чи, врешті-решт, може мати ще одним із своїх наслідків висновок про неповноцінність культур одних націй, народів, рас і елітарність інших.

6.2.1.13. Послідовність світоглядних категорій як шлях людського становлення

Подібним чином і світоглядні категорії, тлумачені як самодостатні і виняткові за своєю роллю, неминуче постають і використовуються дещо гіпертрофовано. В цьому можна переконатися, зокрема, на прикладі гуманістичної за своїми устремліннями, об'єктивно надто песимістичної і тому по-своєму безвихідної інтерпретації Германом Гессе світоглядних категорій як суто теологічних, релігійних понять.

"Шлях людського становлення, - пише Герман Гессе, - починається з невинності (рай, дитинство, перша стадія, що ще не знає відповідальності). Звідти він веде до вини, до знання про добро і зло, до вимог культури, моралі, релігії, загальнолюдських ідеалів. Кожного, хто переживає цю стадію всерйоз як розвинутий індивідуум, цей шлях неминуче веде до відчаю, а саме: до усвідомлення того, що не існує втіленої доброчинності, повного послуху, самовідданого слугування, що справедливість недосяжна, а життя в добрі неможливе. Відчай цей веде або до загибелі, або ж в третє царство духу, до стану по той бік моралі і закону, до осягнення милості й спасіння, до нового, вищого різновиду без відповідальності, коротше - до віри. Не істотно, які форми і вираження набуває віра, зміст її завжди один і той же: вона означає, що ми маємо прагнути до добра, наскільки здатні. Однак ми не відповідаємо за недосконалість світу і за власну, що ми не розпоряджаємося собою, але нами розпоряджаються, що за межами нашого пізнання існує бог, або, інакше, Воно, котрому ми слугуємо і котрому можемо віддатися. Це виражено в термінах європейських, майже християнських. Індійський брахманізм (який, якщо розглядати його в контрастному взаємозв'язку з буддизмом, можливо, представляє собою найвище досягнення людства в області теології) пропонує інші категорії, котрі, однак, припустимо тлумачити точно таким же чином"60 . І, нарешті, "ті ж щаблі, виражені знову ж таки в дещо інших символах, можна знайти у Лао-цзи, чий "шлях" є шлях від пошуку справедливості - до відсутності прагнень, від вини та моралі - до дао; і найважливіші духовні мої переживання пов'язані з тим, що я поступово з перервами в роки і десятиліття підтверджував своє розуміння корінної проблеми, знаходячи заново одне і те ж тлумачення людського буття в індійців, китайців і християн, виражене в усіх в аналогічних символах"61.

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 6.2.1.13. Послідовність світоглядних категорій як шлях людського становлення

Предыдущая | Следующая