Філософія історії - Бойченко І. В. - 2.3.3.3. Закони історії як предмет теорії історичного пізнання

Філософія історії як історична гносеологія, теорія історичного пізнання у широкому сенсі слова, в свою чергу, може поділятися на теорію історичного пізнання (історичну гносеологію) у вузькому значенні цього терміна та на історичну епістемологію. Предметом першої е співвідношення суб'єкта і об'єкта у процесі історичного пізнання; предметом другої - результат цього процесу, тобто історичне знання, його співвідношення з історичною реальністю.

У чому ж полягає відмінність філософії історії як теорії історичного пізнання від, з одного боку, філософії історії як метафізики історії' чи історіософії, з іншого - від філософської методології історії?

Вище вже було показано, що філософія історії як історіософія вивчає саму реальну історичну дійсність. Реалізуючи цю онтологічну функцію, філософія історії шукає відповіді на запитання типу: "Що таке історія - єдиний процес чи множина відносно замкнених утворень?", "Чи можна говорити про спрямованість історичного процесу?", "Чим відрізняються історичні процеси та явища від природних?", "Має історія мету і сенс, чи ні?" тощо.

В іпостасі ж теорії історичного пізнання філософія історії відповідає вже на зовсім інші запитання: "Що і як вивчають науковці, розглядаючи історію як цілісний універсум?", "У чому особливість пізнання історії як множини соціокультурних утворень?", "Чим пізнання історичних процесів і явищ відрізняється від пізнання природних та в чому подібність між цими різновидами пізнання?" тощо. Інакше кажучи, предметом розгляду стає вже пізнавальна діяльність дослідників з вивчення історичного процесу, а не сам процес.

Досить чітко проходить межа й між гносеологічним та методологічним вимірами філософії історії.

Методологію філософії історії цікавить вже не сам по собі історичний процес і навіть не хід пізнання історичних реалій, а порівняно вищий "поверх" - принципи, підходи, прийоми, процедури, форми, способи та методи цього пізнання.

Тематику філософсько-історичної гносеології визначають дослідження характеру взаємозв'язку матеріального та ідеального у ході пізнання історичної реальності: співвідношення реальних фактів історії та гносеологічних фактів.

2.3.3.3. Закони історії як предмет теорії історичного пізнання

До цього можна додати також - тенденцій і закономірностей реального історичного процесу та законів історії як науки. Адже часто-густо саме нерозуміння відмінностей між історичними законами за їх онтологічним виміром (тенденціями та закономірностями самого реального ходу історії) та законами як складовими теоретичної системи тієї чи іншої спеціально-наукової галузі історичного пізнання призводить до заперечення закономірної природи історичного процесу загалом.

Так, можна погодитися з твердженням Карла Поппера, за яким "зокрема, надія на те, що одного прекрасного дня ми можемо відкрити "закони руху суспільства", так само як Ньютон відкрив закон руху фізичних тіл, є нічим іншим, як наслідком... непорозумінь. Оскільки не існує ніякого руху суспільства, який в якомусь розумінні був би схожий або аналогічний до руху фізичних тіл, не може бути й таких законів"76. Більше того. Строго кажучи, навіть закон Ньютона був ним власне не відкритий, а лише сформульований. Адже він не існує в природі в тому вигляді, в якому був виражений в теорії Ньютона. Всі закони - не що інше, як ідеалізації, які лише в силу об'єктивної спрямованості людського пізнання проекціюються на довкілля, витлумачуючись як складові самої реальності. У такому розумінні не існує не тільки законів суспільного руху, а й будь-яких інших законів взагалі, так само як у навколишній реальності не існує, скажімо, понять. А от певні об'єктивні аналоги, які традиційно називають тенденціями, закономірностями тощо, на основі яких і формулюються закони як ідеалізація, абстракція, існують у самій реальності - як природній, так і історичній. Тому з іншим твердженням Поппера - "тенденції існують, або точніше, припущення тенденції часто є корисним статистичним засобом"77 - можна погодитися лише частково, у тій частині, де визнається, що тенденції існують. Що ж стосується законів руху суспільства, то їх існування, як і існування законів фізичного руху, можна визнати лише як ідеалізації. Оскільки ж ці ідеалізації відображають якісно відмінні реалії, то й справді годі шукати таких законів суспільного руху, "які в якомусь розумінні" були б схожі чи аналогічні до законів руху фізичних тіл.

Своєрідним нервом гносеології історії є дослідження історичної проблеми як предмета науки, починаючи з осмислення її як невідповідності історичної теорії реаліям історії через системний аналіз послідовних етапів її вирішення у ході історичного пізнання аж до побудови нової теорії історичної дійсності.

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 2.3.3.3. Закони історії як предмет теорії історичного пізнання

Предыдущая | Следующая