Етика - Тофтул М. Г. - Соціально-історичні концепції походження моралі

Прибічниками етичних систем, у яких визнається соціально-історична природа моралі, були Арістотель, Т. Гоббс, французькі філософи Жан-Жак Руссо (1712- 1778), Е. Дюркгейм, німецький філософ, соціолог і політик Макс Вебер (1864-1920) та ін. Вони належали до різних філософських напрямів і шкіл. Особливо войовничо проповідували і відстоювали соціально-історичну природу моралі марксисти.

Концепції соціально-історичної природи моралі грунтуються на тому, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінного ладу. Мораль була покликана до життя соціальною потребою в узгодженні, регулюванні й координації процесів виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, оскільки таке регулювання доморальними засобами ставало неможливим (при цьому певною мірою визнаються біологічні передумови моралі).

Головною функцією моралі було забезпечення впорядкованості життя первісного колективу, узгодження колективної волі з волею окремих соціальних груп та індивідів, які поступово виокремлювалися з первісного людського стада, набуваючи певної соціальної визначеності й відносної самостійності.

Суспільство, людина є результатом тривалого історичного розвитку. Відтоді, як мавпоподібні предки людини почали використовувати перші кам'яні знаряддя праці до виникнення першого суспільства (первіснообщинний лад), формування людини сучасного психофізіологічного типу, розвиток якої підпорядковувався соціальним законам, минуло сотні тисяч років.

Первісні люди тривалий час жили стадами, що були монолітними, соціально малодиференційованими утвореннями. Не існувало сімейної розмежованості та поділу праці. індивід був цілком поглинутий стадом, а згодом - племенем, соціальної, а тим більше особистісної визначеності він не мав. "Дикун, - за словами французького філософа, політичного діяча Поля Лафарга (1842-1911), - не має індивідуальності, тільки плем'я, клан, а згодом сім'я мають індивідуальність. Найтісніша і найміцніша солідарність до такої міри поєднують членів племені й клану, що вони стають єдиною істотою, як сторукі в грецькій міфології". Ця солідарність породжена жорсткою зовнішньою необхідністю, об'єктивними умовами природного існування первісних людей. Нездатність окремого індивіда до самозахисту необхідно було компенсувати об'єднаною силою і колективними діями стада. Водночас існувало внутрігрупове та між-групове суперництво. Агресія в первісних стадах поєднувалася з елементами співробітництва і взаємопідтримки під час колективного полювання, в найпростіших трудових операціях, які формували почуття взаємної прив'язаності. Це характерно й для тварин, які живуть стадами, зграями, роями.

Представники марксистської етики доводили, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями, регулюючи їх. Такі твердження не витримують критики, оскільки соціальні регламенти (наприклад, моральні оцінки) не здатні були ефективно впливати на напівтваринну психіку. Мабуть, лише природна межа життя і смерті з її суворою формулою "поза стадом - поза життям" могла об'єднати істот із психікою "зоологічного індивідуалізму". Переконливішою є позиція етиків, які вважають, що мораль виникає не з подоланням людиною тваринного стану, а на значно вищому етапі становлення людини, з появою соціальних відмінностей всередині племені, що вимагало і моральної регламентації.

Згідно зі схемою марксистської концепції походження моралі праця (колективна) створила людину і є джерелом усього людського (суспільного) в людині. Трудова діяльність первісних людей спочатку узгоджувалася завдяки доморальній (позаморальній) регуляції. У додатковому, зокрема й моральному, забезпеченні узгодження їх діяльності потреби ще не було, оскільки людина ще не мала індивідуальної свободи вибору, а її дії під тиском природної необхідності підпорядкувались інтересам племені. Лише з розвитком і вдосконаленням соціальних відносин (статевовіковим поділом праці, виокремленням родів усередині племені тощо) виникла необхідність у свідомій моральній регламентації поведінки людини, в моральному закріпленні певних соціальних відносин, регулюванні нових суспільних суперечностей, які зароджувались. Усі ці міркування об'єднує думка про те, що саме праця визначила розвиток усіх соціальних відносин, створила передумови для виникнення моралі.

Первісну мораль характеризували такі ознаки:

- невід'ємність від практичного життя, тотожність звичаям, сукупності вчинків суспільних індивідів;

- зумовленість поведінки індивіда нормами і заборонами, які поширювалися на всі сфери життя;

- безпосередній колективізм і рівність.

Для обгрунтування захисту марксистської концепції походження моралі було мобілізовано багатьох радянських філософів. Нерідко вона піддавалася вульгаризації, оскільки етику підпорядковували конкретним політичним цілям. А в роки ослаблення тоталітарного режиму стали помітними спроби вийти за ідеологічні межі марксизму (тим більше ленінізму).

Одними з найпереконливіших у марксистській концепції є твердження про час виникнення моралі, визнання її історичного характеру, надання суттєвого значення соціальному началу в ній (соціальним передумовам виникнення моралі), аналіз моралі в системі суспільних відносин і форм суспільної свідомості, використання емпіричного матеріалу (фактів історії, етнографії, мистецтва тощо). Водночас у ній багато непереконливого, суперечливого, тенденційного і навіть несумісного з принципом гуманізму.

Отже, моралі передують доморальні форми регулювання поведінки людини. Природними передумовами виникнення моралі були колективні інстинкти, а соціальними - ускладнення суспільного життя, виникнення нетрадиційних конфліктів і неможливість розв'язати їх звичними засобами. Істотну роль у виникненні моралі відіграло зародження самосвідомості індивідів.

Схожі статті




Етика - Тофтул М. Г. - Соціально-історичні концепції походження моралі

Предыдущая | Следующая