Етика - Тофтул М. Г. - Етика Мішеля-Ейкема де Монтеня

Різноманітними проблемами моралі переймався англійський державний діяч, філософ Ф. Бекон, яким присвятив свою працю "Досвіди, або Напучування моральні і політичні". Він писав про природу людини та її смерть, благо та його види, доброту і добродушність, манери і звичаї, звички і виховання, дружбу, любов і щастя, лицемірство, хитрість, заздрість, марнославство тощо. Майже кожному із цих феноменів (або парі протилежних) присвятив окреме есе (всього - 58).

Ф. Бекон є одним із творців концепції природної сутності моралі. Предметом етики він вважав волевиявлення людини, яке організовує і спрямовує її розум, приводить у дію афекти. Проте воно може бути і дезорієнтованим позірними благами.

Віддаючи належне етичним вченням минулих епох, стверджував, що його попередники звертали недостатньо уваги на джерела моралі, засади моральних уявлень людини. Намагаючись з'ясувати їх, філософ "натуралізував" мораль. На думку Бекона, кожному предмету притаманні такі прагнення:

- до індивідуального блага, що робить його цілісним у самому собі;

- до суспільного блага, що робить його частиною іншого, більшого, цілого.

Прагнення до суспільного блага, за його переконаннями, є важливішим, оскільки воно зорієнтоване на збереження загальної форми, що особливо переконливо виявляється у взаєминах між людьми.

Крім того, Бекон обгрунтував переваги активного блага над пасивним, блага вдосконалення над благом самозбереження. У цьому сенсі неможливо порівняти, наприклад, насолоду від виконання бажаної і змістовної справи з почуттям задоволення від споживання їжі, сну, примітивних розваг. Високо цінуючи суспільне благо, діяльний спосіб життя і самовдосконалення особистості, він не приймав моральні ідеали кіренаїків, епікурейців, стоїків і скептиків, оскільки, на його погляд, споглядальність, душевна безтурботність, самозаспокоєність, самообмеження, пасивність не можуть наповнити життя смислом, зробити людину по-справжньому щасливою. Філософ був переконаний, що вчення про благо, його природу, види і ступені необхідно доповнити вченням про моральне виховання людської душі ("Георгікою душі"). Відповідно етика повинна сформулювати принципи і норми, які сприяли б долучений) людей до блага, формуванню моральної культури, з'ясуванню шляхів і методів морального виховання.

Центральною категорією в осмисленні суспільного блага Бекон вважав "обов'язок", який виявляється у приязні людини до інших людей, у спеціальних обов'язках, пов'язаних з фаховою діяльністю, становищем людини тощо. Особливого значення він надавав вихованню доброти, розвитку альтруїстичного (безкорисливого) начала в людині.

Альтруїзм (лат. alter - інший) - моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім'я їх блага і щастя.

Доброту Ф. Бекон розглядав як турботу про благо людей, відповідні діяння: "З усіх чеснот і достоїнств доброта є найбільшою, бо природа її божественна; без неї людина - лише суєтне, шкідливе і жалюгідне створіння, не краще плазуна. Доброта відповідає євангельському милосердю; надмірність у ній неможлива, можливі лише заблуди". За його переконаннями, "схильність творити добро закладена глибоко в природі людській", крім того, існує "вроджена злісність". Людей, яким вона властива, вважав "помилками природи", "найкращим матеріалом для створення великих політиків".

Однак це не завадило йому проголошувати ідеалом державного устрою монархію, переоцінювати роль природничих наук у житті суспільства, закликати до "боротьби з природою", "штурму неприступних укріплень природи". Щоправда, Бекону належать і такі слова: "...людина - слуга і тулмач природи... і природа перемагається тільки підкоренням їй".

Етика Мішеля-Ейкема де Монтеня

Етика М.-Е. де Монтеня вибудовувалася на принципах емпіризму і скептицизму. Про її емпіризм свідчить перелік численних моральних ситуацій з життя різних епох і народів, про скептицизм - критичне ставлення до загальноприйнятих норм, які, на думку філософа, як правило, не мають розумних підстав, а нав'язуються силою звичаїв і вихованням. Спираючись на життєві факти, він закликав відмовитися від прийнятих на віру догм, віддавши їх на суд розуму. Не визнаючи в моралі абсолютного начала, утримувався від категоричних рекомендацій, постійно підкреслював суб'єктивістський стиль своїх міркувань, відсутність претензій на науковість, надіндивідуальну значущість. Попри те, Монтень прагнув виявити в окремих фактах досвіду всезагальне, про що свідчить хоча б твердження, що жодна чеснота не поліпшується від спотворення, а істина ніколи не грунтується на неправді.

Обстоюючи засади гедонізму та індивідуалізму, М.-Е. де Монтень критикував християнські заклики до умертвіння плоті, ідеалізував "природний стан" людей первісного суспільства, доводив, що їх високі моральні якості зумовлені відсутністю держави, релігії, станової та майнової нерівності.

На його думку, людина є суперечливою, нестійкою, мінливою істотою, а її духовне життя - постійною внутрішньою суперечкою, роздвоєнням. Тільки завдяки самосвідомості вона набуває єдності, цілісності, стає своєрідним мікрокосмосом. Тому передумовою моральності є глибоке і щире самопізнання. Діяльність самопізнання та самосвідомості вважав вельми продуктивними, хоча їх результати не можна чітко й однозначно висловити.

Увагу Монтеня привертали суперечності між суб'єктивними моральними установками та об'єктивно існуючими звичаями. У прагненні перебороти цю роздвоєність моралі, не розуміючи природи суспільних відносин, він надавав великого значення дружбі, що здатна, на його погляд, гармонізувати стосунки між індивідами. Проте, будучи реалістом, розумів, що справжня дружба майже неможлива.

Окрім того, сповідуючи гуманістичні ідеї, Монтень виступав проти катувань, принижень людини, нав'язування неприйнятних переконань. Одним із перших мислителів епохи Відродження зрозумів, що капіталістичне суспільство далеке від ідеального.

Ідеї Монтеня розвинув у своїх працях П'єр Бейль (1647-1706), який переконував, що всі закони моралі необхідно підпорядкувати ідеї справедливості.

Отже, звільнившись з-під релігійного впливу, етика епохи Відродження відчутно посилила свій гуманізм, піднялася до усвідомлення ідеї свободи як головного чинника людського буття, визнання можливості людини організовувати і контролювати своє моральне життя.

Схожі статті




Етика - Тофтул М. Г. - Етика Мішеля-Ейкема де Монтеня

Предыдущая | Следующая