Економіка підприємства - Іванілов О. С. - 14.2. Фінансовий ринок та його структура

На сучасному етапі розвитку економіки особливе місце в фінансовому забезпеченні займає фінансовий ринок. Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на підставі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад.

Головна функція фінансового ринку полягає в трансформації недіючих коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок як сукупність операцій 3 купівлі-продажу цінних паперів урівноважує фінансовий попит та пропозицію.

Сучасний фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками - фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління всіма економічними процесами. Проте це ринок, на якому присутні продавці та покупці, є товар, що продається та купується. Але товар цей особливий - гроші, надані в тимчасове користування, у формі позик під зобов'язання або назавжди, під акції.

Фінансовий ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів.

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових кредитних операцій (до одного року). У свою чергу, грошовий ринок поділяється, звичайно, на обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами є скарбницькі та комерційні векселі й інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність та мобільність.

Міжбанківський ринок - частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найбільш поширені строки депозитів - 1, 3 та 6 місяців, граничні строки - від одного дня до 2 років.

Кошти міжбанківського ринку використовуються банками не тільки для короткострокових, але й для середньо - та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих органів.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов'язаний зі сплатою грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб різних країн.

Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. Тому необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів є обмін однієї валюти на іншу в формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або покупцем. Валютні ринки - офіційні ринки, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції.

Ринок капіталів охоплює середньо та довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів та ринок середньо - та довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах.

14.3. Постачальники та споживачі інвестиційного капіталу в ринковій економіці

Ринок капіталу складається з грошового ринку та ринку інвестиційних фондів. Грошовий ринок постачає кошти обігу та платежу. Заощадження, що надходять на цей ринок, створюють два потоки. Один - менший потрапляє до рук заставодавців, інший - основний потрапляє спочатку до рук посередників, а потім до рук заставодавців. Перший іноді називають проміжним, а другий - кінцевим.

Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий та той, що рідко трапляється. Він рухається туди, де інвестиційний клімат сприятливий та існують певні можливості одержання прибутку. При аналізі ризиків у країнах звичайно виділяють:

- політичну ситуацію;

Тенденції економічного розвитку;

- бюджетну політику уряду та її вплив на заощадження та інвестиції;

- кредитно-грошову політику, яка покликана стабілізувати ціни та валютний курс;

- можливості для одержання задовільного доходу на інвестиції, якщо ризик у тій чи іншій країні визнаний сприятливим.

Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні заощадження (населення). Особисті заощадження набувають форми банківських депозитів, сертифікатів, пенсійних фондів, облігацій, державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів та ін.

Споживачами інвестиційних фондів є окремі особи, підприємці, бізнес та уряд. Індивідуальним споживачам капітал може знадобитись для придбання товарів тривалого використання (автомобіля, земельної ділянки, нерухомості).

Найбільшим споживачем капіталу є бізнес, головним чином, корпоративний. Значна частина капіталу генерується самим бізнесом (нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування), інша надходить від фінансових посередників, в основному комерційних банків, інвестиційних фондів та з ринку цінних паперів.

Усі інвестори - індивідуальні та інституційні - прагнуть досягти певної мети, вкладаючи свої заощадження в ті чи інші види цінних паперів. Основна мета інвесторів:

- безпека вкладів;

- прибутковість вкладів;

- зростання вкладів;

- ліквідність вкладів.

Схожі статті




Економіка підприємства - Іванілов О. С. - 14.2. Фінансовий ринок та його структура

Предыдущая | Следующая