Екологія - Джигирей B. C. - 3.5.1. Загальні положення

3.5.1. Загальні положення

За величиною зон та рівнем забруднення грунтів поділяється на фонове, локальне, регіональне, глобальне.

Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин в грунті, котрий відповідає або близький до його природного складу.

Локальним вважається забруднення грунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення.

Регіональним є таке забруднення грунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техногенних та більше 10 км від сільськогосподарських джерел забруднення.

Глобальними називають забруднення грунту, котрі виникають внаслідок дальнього переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

Найбільш небезпечними для грунтів є хімічні забруднення, ерозія, засолення. За ступенем небезпеки хімічні речовини поділяються за Держстандартом 17.4.1.02-83 на три класи:

1 клас - високонебезпечні речовини;

2 клас - помірно небезпечні речовини;

3 клас - малонебезпечні речовини.

Клас небезпеки встановлюється за показниками (табл. 3.21).

Таблиця 3.21. Показники та класи небезпеки хімічних речовин

ПоказникНоЇм и концентрації
1 клас2 клас3 клас
Токсичність, ЛД."До 200200-1000Понад 1000
Персистентність в грунті, міс.Понад 126-12Менше 6
ГДК в грунті, мг/кгМенше 0,20,2-0,5Понад 0,5
Персистентність в рослинах, міс.3 і більше1-3Менше 1
Вплив на харчову цінність сільськогосподарської продукціїСильнийПомірнийНемає

За ступенем забруднення грунти поділяються на сильно-забруднені, середньозабруднені, слабкозабруднені.

У сильнозабруднених грунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик, внаслідок чого вміст хімічних речовин у вирощуваних культурах перевищує норми.

У середньозабруднених грунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених грунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

Для визначення ступеня забрудненості використовують такі характеристики:

1) коефіцієнт концентрації забруднення грунту:

Де С - загальний вміст забруднюючих речовин;

С ср - середній фоновий вміст забруднюючих речовин;

С гдк - гранично допустима кількість забруднюючих речовин;

2) інтегральний показник поелементного забруднення грунту:

Де Сj - сума контрольованих забруднюючих речовин;

С фj - сума фонового вмісту забруднюючих речовин;

3) коефіцієнт зворотної реакції грунтів на динаміку забруднення:

Де А, А ф - параметри, які контролюються в забрудненій і фоновій пробах.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції грунти поділяються на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі. Ступінь стійкості грунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад грунту, кислотно-основні властивості, окислювально відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень грунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

При оцінці стійкості грунтів до хімічних забруднень слід враховувати показники, що характеризують короткотермінові (2-5 років), довготермінові (5-10 років) зміни грунтів та показники ранньої діагностики розвитку змін у грунтах.

Короткотермінові зміни властивостей грунтів діагностуються за динамікою вологості, величиною водневого показника рН, складом грунтових розчинів, диханням грунтів, вмістом поживних речовин.

Довготермінові зміни властивостей грунтів діагностуються за складом та запасом гумусу, відношенням вуглецю гумінових кислот до вуглецю фульвокислот, втратами грунтів внаслідок ерозії, загальною лужністю, кислотністю, вмістом солей.

Функціонування промислових підприємств, транспорту та енергетичних установок викликає регіональне і навіть глобальне забруднення грунтів. Регіональне забруднення грунтів може викликатися кислотними дощами, що випадають поблизу великих промислових підприємств, котрі викидають в атмосферу шкідливі гази. Природні процеси (міграція, перетворення, розклад, вимивання, вивітрювання, сонячна радіація, клімат) сприяють самоочищенню грунтів. Захисна здатність грунтів щодо самоочищення має певні межі, котрі слід враховувати при організації виробничої та господарсько-побутової діяльності.

Основними характеристиками грунтів щодо самоочищення є час самоочищення та захисна спроможність грунтів, котра характеризує їх здатність суттєво знижувати токсичність забруднюючих речовин. Час самоочищення - інтервал, протягом котрого відбувається зменшення масової частки речовини, що забруднює грунт, на 96 % від початкового значення або до його фонового значення. Для самоочищення грунтів, а також для їхнього відновлення потрібно багато часу, витрати якого залежать від характеру забруднень та природних умов. Процес самоочищення грунтів триває від декількох днів до декількох років, а процес відновлення порушених земель - сотні років.

Схожі статті




Екологія - Джигирей B. C. - 3.5.1. Загальні положення

Предыдущая | Следующая