Екологічне право України - Шуміло О. М. - РОЗДІЛ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИННОГО СВІТУ

1. Загальна характеристика тваринного світу і проблем його охорони та використання

Значення тваринного світу для будь-якої сучасної держави, у тому числі і для України, важко переоцінити, оскільки він є невід'ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Інакше кажучи, тваринний світ є елементом системи національної безпеки України, від рівня охорони якого залежить стабільність економічної та соціальної ситуації в країні.

Розуміючи важливість усебічного захисту та охорони тваринного світу, вище керівництво нашої країни в особі ВР України, Президента України та Уряду України, починаючи з 1991 року і дотепер, вживає постійні заходи, спрямовані на розвиток та вдосконалення національної системи охорони тваринного світу. Водночас зауважимо, що зазначене завдання є надзвичайно складною ділянкою роботи, бо: по-перше, в нашій країні історично склалося так, що на об'єкти тваринного світу з огляду на їхні величезні запаси як на державному, так і на недержавному рівнях дивилися як на невичерпне джерело, здатне задовольнити будь-які потреби суспільства. Подібне ставлення до тваринного світу призвело до того, що раціональність, економність та плановість його використання стали другорядною справою. По-друге, проведення широкомасштабної природоохоронної роботи, спрямованої у тому числі і на охорону тваринного світу, вимагає чималих фінансових та людських ресурсів, яких з огляду на постійні економічні негаразди в країні завжди не вистачає; по-третє, на сьогодні в Україні ще не напрацьовані достатньою мірою сучасні методики природоохоронної діяльності; по-четверте, спеціалізовані природоохоронні органи здійснюють свою діяльність у переважній більшості випадків самостійно, тобто без підтримки інших державних та недержавних суб'єктів, а також населення; по-п'яте, на території України нині відомо близько 45 тис. видів тварин, багато з яких потребують особливого підходу до охорони.

Економічні зміни, що тривають, формування нових пріоритетів у соціально-економічній та інших сферах життя дозволяють констатувати той факт, що на сучасному етапі питання охорони та використання тваринного світу не належить до пріоритетів державної політики в цілому та екологічної політики зокрема. Так, одним із засадничих нормативних актів в екологічній сфері є Постанова ВР України, якою було затверджено "Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Хоча вказаний нормативно-правовий акт не має сили закону, важко недооцінити його значення, оскільки відповідно до п. 6 ст. 85 КУ саме до повноважень ВР України віднесено визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Зважаючи на це, саме на реалізацію напрямів, закладених у положеннях цього нормативного акта, і повинна бути зорієнтована діяльність як законодавчого органу влади, так і органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Разом з тим шляхом простого текстуального аналізу положень цієї постанови можна зробити висновок, що питання охорони та використання тваринного світу висвітлені дуже поверхнево і, на відміну від багатьох інших напрямів, не створюють підгрунтя для подальшого розвитку фауністичного законодавства.

Так, у главі 14 розділу 1 "Стан довкілля" постанови визначено основні проблеми за таким напрямком, як "Тваринний світ, мисливство та рибні ресурси". Зокрема, вказано, що основними проблемами в галузі охорони і регулювання використання тваринного світу є його недостатня вивченість, відсутність достовірних даних щодо запасів промислових видів та обсягів їхнього добування, погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогенний вплив та послаблення їхньої охорони від незаконного використання та знищення. Також до переліку проблем віднесено ведення мисливського господарства переважно екстенсивним шляхом та зниження загального вилову риби. Лише побічно, в контексті аналізу причин, що призвели до виникнення проблем у веденні мисливського господарства, наголошено, що вони є наслідком у тому числі скорочення обсягів штучного розведення та випуску в природу мисливської фауни.

Ще більший подив викликає той факт, що в розділі IV "Основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів", який, по суті, являє собою перелік заходів, що здійснюються для подолання негативної екологічної ситуації, яка склалася, взагалі не приділено окремої уваги заходам у фауністичній сфері. Тут обмежилися окремими згадками про об'єкти тваринного світу в розділах, присвячених земельним, водним відносинам, а також заповідній справі. Таке становище об'єктивно не сприяє ефективності заходів щодо охорони та використання об'єктів тваринного світу, а в умовах обмеженості можливостей їхнього фінансування за рахунок державних коштів фактично призводить до їхнього нівелювання.

Разом з тим при визначенні питань подальшого розвитку екологічного законодавства, кодифікації його перспективних актів було передбачено "розроблення та затвердження нормативно-правових актів Мінекобезпеки, а саме: Правил вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях із природного середовища; Правил використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; Правил утримання, розведення, використання та охорони диких тварин у неволі чи напівневільних умовах; Правил добування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених умовах та у науково-дослідних цілях; Правил ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу; Правил вилучення і реалізації незаконно добутих диких тварин; Правил відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України".

Таким чином, навіть в умовах незначної акцентованості зазначеної вище постанови на вирішення проблем у фауністичній сфері з семи нормативно-правових актів, які необхідно було прийняти на рівні центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, шість безпосередньо стосувались об'єктів тваринного світу.

Фактично не змінилась ситуація і з прийняттям Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року. Так, у Законі лише констатується, що, займаючи менше 6 відсотків площі Європи, Україна володіє близько 35 відсотками її біорізноманіття. Біосфера України нараховує більше 70 тисяч видів флори і фауни, зокрема, флори - більше 27 тисяч видів, фауни - більше 45 тисяч видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основні глобальні маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більше 100 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних зобов'язань.

Основною загрозою для біорізноманіття є діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів. Знищення навколишнього природного середовища відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів з подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах. Управління збереженням біорізноманіття прісноводних та морських екосистем розвивається не так швидко, як для екосистем суші, що негативно впливає на обсяг рибних запасів та середовище існування водних живих ресурсів.

Разом з тим при здійсненні стратегічного планування щодо припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі в цій сфері законом визначено такі завдання:

- створення до 2015 року системи запобіжних заходів щодо видів-вселенців та забезпечення контролю за внесенням таких видів до екосистем, у тому числі морської;

- удосконалення до 2015 року нормативно-правової бази щодо системи здійснення контролю за торгівлею видами дикої флори і фауни, які перебувають під загрозою зникнення;

- створення до 2020 року мережі центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин;

- створення до 2020 року системи економічних важелів сприяння збереженню біо - і ландшафтного різноманіття та формуванню екомережі на землях усіх форм власності;

- вжиття до 2015 року адміністративних заходів з припинення катастрофічного зменшення запасів водних живих ресурсів унаслідок їхньої надмірної експлуатації та погіршення стану навколишнього природного середовища.

Схожі статті




Екологічне право України - Шуміло О. М. - РОЗДІЛ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ТВАРИННОГО СВІТУ

Предыдущая | Следующая