Екогеографія України - Гавриленко О. П. - Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу

Вуглеводнева сировина, що об'єднує нафту, газ і конденсат, на сучасному етапі розвитку людського суспільства є найважливішим і найпрогресивнішим різновидом мінерально-енергетичних ресурсів. У державному балансі України враховано 323 родовища запасів нафти, газу і газового конденсату. Основна їх кількість (191) зосереджена у Східному регіоні, 96 - у Західному, 36 - у Південному. Обсяг щорічного видобутку вуглеводнів за останні роки у середньому становив 4 млн т нафти з конденсатом і 18 млрд. м3 газу, що дорівнювало відповідно 10 і 20 % обсягів цих видів сировини, які щороку споживає країна*50.

*50: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. - К., 2003. - С. 41.}

В Україні промислово розробляються близько 200 родовищ, що є базою нафтогазової промисловості; у дослідній промисловій експлуатації перебуває 47 родовищ, експлуатуються 2 газосховища. Найперспективнішим за видобутком нафти й газу вважається Донецько-Придніпровський регіон, в якому зосереджено майже 85 % ресурсів вуглеводнів країни. Відкрито газові родовища в Карпатах, розширюються пошуки нафти на Чорноморському шельфі.

Ресурси нафти і природного газу в Україні дають змогу принаймні вдвічі збільшити їх видобуток. Незважаючи на важко-видобувний характер цих ресурсів, національна нафтогазова галузь належатиме до однієї з найрентабельніших. На вирішення цих завдань спрямована державна програма "Освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Чорного й Азовського морів".

З огляду на оцінювання потенційних ресурсів (майже 6,4 млрд. т умовного палива), в Україні досліджено менше 40 % запасів викопних вуглеводнів. За матеріалами державної програми "Нафта і газ України до 2010 року", резерви вуглеводневої сировини (близько 300 родовищ) становлять 230 млн т нафти і 1165 млрд. м3 газу і згідно з розрахунками забезпечують можливість видобування нафти на рівні 7-8 млн т і газу - 30-35 млрд. м3 на рік.

Головними причинами, унаслідок яких погіршується стан довкілля у процесі розробки нафтогазових родовищ, вважають:

1) часті випадки відкритих викидів нафти, газу і пластової води під час розкриття продуктивних пластів свердловинами;

2) постійне забруднення поверхневих вод і глибинних водоносних горизонтів рідкими вуглеводнями, високо мінералізованими водами та шкідливими солями;

3) велика загазованість атмосфери під час експлуатації газових родовищ і газосховищ.

Вуглевибудовні регіони і проблеми видобутку вугілля

Ці копалини є основою паливно-енергетичних ресурсів України й становлять групу мінеральних речовин переважно органогенного походження. В Україні вугілля видобувається у трьох великих вугільних басейнах: Донецькому, Львівському, Волинському (кам'яне вугілля), а також Дніпровському буровугільному басейні. На складне екологічне становище вугільних гірничодобувних регіонів впливає, насамперед, те, що кожна третя шахта експлуатується понад 50 років; гірничодобувні роботи ведуться на глибинах від десятків сотень до 1400 м. Загальна площа вугільних басейнів становить майже 18 тис. км2 (3 % площі країни), зокрема у Донбасі -15 тис. км2. Тут розміщено 1220 териконів та відвалів, з яких 397 горять; їхня загальна площа близько 80 км2.

Донецький басейн відкрив ще у 1721 р. Г. Капустін, а першу шахту тут було закладено у 1795 р. Донбас розташований на сході України, охоплює площу понад 53,2 тис. км2 у межах Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей, продовжуючись на території Ростовської області Росії (так званий Великий Донбас) і концентруючи 99 % загальних досліджених вугільних запасів держави. Вугленосні пласти розвідано до глибин 1200-1500 м. Усього виявлено 120 промислових пластів потужністю від 0,5 до 2,0 м. Основна частина вугілля залягає на глибині 500-750 м, де у 25 пластах концентрується майже 75 % досліджених промислових запасів басейну. Площі кар'єрів та шахт вимірюються тисячами квадратних кілометрів; на них нагромаджується величезна кількість відвалів механічно роздрібнених гірських порід, а надра пронизані складною системою вертикальних і горизонтальних гірничих виробок. Наприклад, у Донбасі сформувалася техногенна кора вивітрювання, потужність якої вимірюється тисячами метрів*51.

*51: {Адаменко О. М., Рудько Г. І. Екологічна геологія: Підручник. - К.: Манускрипт, 1998. - С. 26. }

Львівсько-Волинський басейн відкрив російський геолог М. Тетяєв у 1912 p., але спорудження вугільних шахт тут почалося лише у 1950 р., а перше вугілля у басейні видобули у 1954 р. Басейн розташований на території Волинської та Львівської областей і охоплює площу майже 8 тис. км2. Загальні запаси вугілля тут не перевищують 1 % від розвіданих у державі.

Дніпровський буровугільний басейн розміщується у центральній частині України, збігаючись у рельєфі з Придніпровською височиною. Він охоплює площу понад 100 тис. км3, на якій виявлено близько 200 родовищ і проявів бурого вугілля. Середня потужність буровугільних пластів становить 4-5 м, сягаючи в окремих родовищах до 25 м. У зв'язку з переважно неглибоким заляганням вугленосних нашарувань (від 10 до 150-200 м) буре вугілля можна видобувати відкритим (кар'єрним) способом. Порівняно невелика частка досліджених запасів бурого вугілля - 1,5 % від загальнодержавних - припадає на Закарпатський, Передкарпатський та Північно-подільський (Придністровський) буровугільні райони, де запаси палива з різною інтенсивністю розробляються переважно відкритим способом.

Унаслідок функціонування вуглевидобувних підприємств у цих регіонах відбулися чи не найбільші негативні екологічні зміни довкілля, а саме:

- просідання денної поверхні на площі понад 8 тис. км2 у середньому на 0,2-1,2 м, а в деяких місцях - до 5 м;

- зменшення рівня грунтових вод;

- забруднення поверхневих і підземних вод шахтними водами;

- забруднення повітря пилом, продуктами горіння териконів, метаном та іншими викидами;

- порушенням стійкості грунтового покриву та збільшення його тріщинуватості, загальне геохімічне забруднення грунтів;

- підтоплення територій, зокрема населених пунктів, під час закриття шахт, особливо у процесі затоплення шахт (так звана мокра консервація). За такої консервації швидкими темпами та на великих площах відбувається надходження високо-мінералізованих шахтних вод до водоносних горизонтів та річкової мережі. Наприклад, у 1998 р. було закрито 12 шахт, 1999 р. - 20, 2000 р. - також 20.

Схожі статті




Екогеографія України - Гавриленко О. П. - Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу

Предыдущая | Следующая