Диференціальна психологія - Палій А. А. - Розумова відсталість і деменція

Протилежним до інтелектуальної обдарованості полюсом індивідуальних відмінностей є розумова відсталість.

Розумова відсталість - вроджене або набуте недорозвинення когнітивних функцій, кількісні та якісні характеристики якого можуть дуже різнитися.

Її слід диференціювати з деменцією (лат. dementia - знищення розуму) - зниженням інтелектуальних функцій. При цьому мають на увазі, що певному захворюванню (наприклад, енцефаліту, епілепсії) передував вищий рівень інтелектуального розвитку. Можна також розглядати деменцію як вторинне зниження інтелекту, що є наслідком хворобливого процесу, який уражує головний мозок. Від цих розладів відрізняють інтелектуальну недостатність, що розвивається внаслідок явної бездоглядності і недостатніх вимог (т. зв. психічний госпіталізм, або дериваційний синдром).

Найважливіші класифікації розумової відсталості і деменції орієнтовані на ступінь тяжкості, причини зниження інтелекту і можливості стимулювання його розвитку.

Класифікація розумової відсталості і деменції залежно від рівня інтелектуального розвитку. Варіанти інтелектуального функціонування розрізняють залежно від показників інтелекту (табл. 3.3). При цьому розглядають весь спектр інтелектуальних здібностей, а не тільки зниження інтелекту.

Перелічені в табл. 3.3 рівні розвитку інтелекту є лише приблизним орієнтиром. Визначення коефіцієнта інтелекту недостатнє для вичерпного опису інтелектуальних здібностей особистості. Певною мірою цьому може допомогти вивчення найважливіших варіантів стану інтелекту:

1. Низький інтелект, субдебільність (К} 70-84). Дітям властиві обмежені інтелектуальні можливості, але вони достатньо самостійні в повсякденному житті і часто мають початкову і середню освіту.

2. Легка інтелектуальна недостатність (Р70), дебільність ОД 50-69). Такі діти, як правило, відвідують допоміжну школу. їхній практичний інтелект часто вищий, ніж теоретичний, вони здатні до конкретних розумових операцій і засвоєння навчальних навичок.

3. Середній ступінь інтелектуального недорозвинення (Р71), імбецильність (19 35-49). Такі діти здебільшого можуть відвідувати спецшколу для осіб із вираженими формами розумової відсталості (практично научу-ваних), де стимулюють розвиток практичних навичок. Вони відстають у психічному розвитку, нездатні до засвоєння соціальних навичок.

Таблиця 3.3

Багатоосьова класифікація психічних розладів у дитячому І підлітковому віці на основі Міжнародної класифікації хвороб МКХ-10.

4. Важке інтелектуальне недорозвинення (Г72), виразна імбецильність (І() 20-34). Ці діти частково можуть відвідувати спецшколу для навчання практичним навичкам. Однак у декого з них це викликає великі труднощі, причиною яких часто є супутні дефекти, наприклад паралічі, потворність.

5. Найважчий ступінь недорозвинення інтелекту (Р73), 20). У цих дітей зазвичай дуже низька научуваність. У багатьох випадках вони не вміють ні ходити, ні самостійно їсти, говорити, схильні до рухових стереотипів і примітивних реакцій. Вони можуть досягти рівня розвитку півторарічної дитини. їх інтелектуальне функціонування відбувається на сенсомоторному рівні, вони нездатні навчатися за допомогою мови.

Класифікації, що орієнтуються на коефіцієнт інтелекту, мають багато недоліків. Вони не дають змоги точно виміряти рівень розвитку інтелекту за вираженої інтелектуальної недостатності. Наведені в класифікаціях межі Щ є лише грубим орієнтиром, оскільки за різних методів тестування коефіцієнт інтелекту може бути різним у того самого індивіда. Крім того, не лише інтелектуальний рівень впливає на адаптацію розумово відсталої дитини в навколишньому середовищі. Тому необхідно оцінювати й інші форми адаптивної поведінки або особистісні якості, які супроводжують розлад. У бага-тоосьовій класифікації це можливо завдяки наявності різних осей.

Класифікація розумової відсталості і деменції залежно від можливостей розвитку. Залежно від научува-ності було виокремлено дві групи інтелектуального недорозвинення: обмежена научуваність (1(3 приблизно 50-80); ненаучуваність приблизно ЗО-55). Однак вони відображають лише певні аспекти розумової відсталості. Дітям з обох груп властиві:

- тривале об'єктивне зниження научуваності;

- обмежена здібність до систематизації навчального матеріалу;

- уповільнення навчального процесу і обмеженість його в часі;

- недостатня спонтанність;

- обмеженість загального розвитку;

- порушення грубої і тонкої моторики, особливо координації рухів.

Діти з обмеженою научуваністю здебільшого досягають рівня 4-5 класів загальноосвітньої школи. Вони навчаються у звичайних класах або в допоміжній школі, їм під силу читання без осмислення прочитаного, прості письмові завдання, а також арифметичні операції. Навчання відбувається переважно методом спроб і помилок, процеси навчання зазвичай істотно уповільнені. Діти з обмеженою научуваністю можуть під керівництвом майстра освоїти ручні види праці. Вони досягають рівня розвитку 8-12-річної дитини з нормальним інтелектом. Часто вони здатні до самообслуговування і створення сім'ї.

Діти з ненаучуваністю, вираженим інтелектуальним недорозвиненням не можуть опанувати програму допоміжної школи, тому відповідно до свого розладу мають навчатися у спецшколах, де освоюють практичні навички. Вони вчаться в маленьких класах. їх научуваність обмежена повсякденними практичними навичками, лише деякі можуть навчитися читати, не осмислюючи прочитаного. Письмові навички обмежуються змальовуванням букв, їм бувають недоступні навіть прості рахункові навички. Психологи і педагоги роблять спроби інтегрувати цих дітей у звичайні школи. Умовою успішності таких заходів є навчання у класах з малим наповненням і залучення додаткових педагогічних кадрів, що мають спеціальну підготовку з питань реабілітації. Надалі такі люди іноді можуть виконувати механічну роботу. Вони потребують докладного інструктажу на робочому місці (у майстернях для розумово відсталих). У повсякденному житті теж не обходяться без допомоги й опіки.

Класифікація розумової відсталості і деменції за етіологією. Ця класифікація розумової відсталості проблематична, бо лише менш ніж у 30% пацієнтів можна встановити її причину. У решті випадків з'ясувати етіологію допомагає ступінь інтелектуального зниження. Що вираженіше недоумство, то більший зв'язок з органічним ураженням, вродженою потворністю, порушеннями обміну речовин та іншими соматичними симптомами. Відмежувати інтелектуальне недорозвинення від деменції на ранніх етапах розвитку теж непросто. З прагматичного погляду, орієнтованого на потреби клітки, розрізняють хромосомні, метаболічно-генетичні й ендокринні форми розумової відсталості, екзогенно зумовлені варіанти і розумову відсталість неясного генезису.

Адаптація дітей з такими порушеннями можлива завдяки корекційно-розвивальним заходам. Виховання у дітей елементарних навичок гігієни, самообслуговування, правильної поведінки, соціально-побутового орієнтування є необхідною умовою розвитку розумово відсталої дитини та її підготовки до шкільного навчання.

Важливо, щоб учинки та дії, поведінка і діяльність таких дітей ставали якомога довільнішими, регульованими словом і свідомістю.

Схожі статті




Диференціальна психологія - Палій А. А. - Розумова відсталість і деменція

Предыдущая | Следующая