Цивільний процес України - Харитонов Є. О. - 2. Процесуальне становище представника у цивільному процесі

Представник - це особа, наділена повноваженням здійснювати процесуальні дії в інтересах і від імені особи, яку представляють.

Процесуальним представником можуть бути фізичні та юридичні особи. Представник має бути дієздатним.

Процесуальне законодавство надає можливість широкому колу осіб виступати в цивільному процесі як представники (на відміну від законодавства багатьох західних країн, наприклад, США, Англії та інших, де передбачається можливість здійснення договірного представництва виключно адвокатами). У більшості західних країн юристи, які надають правову допомогу, поділені на, власне, адвокатів та юрисконсультів, консультантів, повірених (так званих юристів-підприємців). І лише адвокати мають право представляти інтереси своїх довірителів у судах.

Стаття 40 ЦПК визначає, що представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18 років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.

Однак це правило має виняток. Так, ч. 2 ст. 156 С К передбачає, що неповнолітні батьки, які досягли 14 років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини, а ч. 1 цієї статті урівнює повнолітніх та неповнолітніх батьків у правах та обов'язках та наголошує, що неповнолітні батьки можуть здійснювати їх самостійно. Крім того, представниками можуть бути неповнолітні особи, яким у порядку гл. З розділу IV ЦПК надано повну цивільну дієздатність. Названі винятки можна спростовувати, оскільки у ст. 40 ЦПК як умова можливості стати представником зазначається і дієздатність, і окремо вік.

При цьому треба наголосити, що особи (неповнолітні батьки) молодше 14 років за змістом С К не можуть бути представниками у суді (ст. 156), а особи, які отримали повну цивільну дієздатність, повинні бути не молодше 16 років, оскільки відповідно до ст. 242 ЦПК тільки після досягнення 16 років особа може звертатися до суду із заявою про надання їй повної дієздатності.

Законодавець не визначає, які категорії осіб можуть бути представниками.

Перешкодою до можливості стати представником може бути правове становище, наприклад, посадовий статус фізичної особи.

Відповідно до цивільного процесуального законодавства не можуть виступати як представники в суді судді, слідчі та прокурори (ст. 41 ЦПК).

Зазначеним особам як державним службовцям заборонено займатися іншою оплачуваною діяльністю, а представницька діяльність переважно здійснюється за плату, і взяття на себе функцій представництва чужих інтересів допускає витрату на це значного часу, що не може сприятливо позначатися на державній службі.

Їхня нездатність бути представниками в суді є відносною, тобто в окремих справах. Особи, зазначені у п. 2 ст. 41 ЦПК, можуть бути представниками в суді у випадках, коли вони діють як законні представники або представники відповідного суду, прокуратури чи слідчого органу, що є стороною у справі.

Цілком справедливим є і те, що зазначеним особам не заборонено бути законними представниками, тому що в іншому випадку це могло б привести до обмеження інтересів осіб, законними представниками яких вони є відповідно до закону.

Стаття 7 Закону України від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру" встановлює випадки, коли адвокат не має право прийняти доручення про надання юридичної допомоги, тобто не може бути представником у суді, одним із яких є такий: коли у розслідуванні або розгляді справи брала участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Відповідно до ч. 5 ст. 44 ЦПК втрачає можливість бути представником особа, яка відмовилася від наданих повноважень на ведення справи в суді. Але це обмеження має відносний характер, оскільки не означає неможливість бути представником іншої сторони у цій самій справі.

Відносний характер має і заборона бути представником одночасно іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК). Тобто у цій нормі фактично втілений такий принцип цивільного процесу, як неможливість процесуального сумісництва. Так, якщо особа має певний матеріально-правовий інтерес у справі, або мають місце інші обставини, що дають підстави для вступу або залучення цієї особи до процесу як сторони, третьої особи тощо, з огляду на вищезгаданий принцип, така особа повинна зайняти місце відповідного учасника процесу і не вправі здійснювати представництво у цій справі. Винятком із цього правила є процесуальна співучасть. Згідно з ч. З ст. 32 ЦПК співучасники можуть доручити нести справу одному із учасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Щодо юридичних осіб як представників у цивільному процесі, при тлумаченні ст. 40 ЦПК можна зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути представниками у цивільному процесі, адже в ній йдеться про те, що представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18 років і має цивільну процесуальну дієздатність, тобто фізична особа.

Процесуальне становище представників характеризується тим, що вони, вступаючи у правовідносини із судом, мають самостійні процесуальні права і обов'язки, захищають не свої інтереси, а права та інтереси інших осіб і діють в процесі від їх імені.

Основними ознаками, що визначають процесуальне становище представників у цивільному процесі, є: по-перше, юридична заінтересованість представника в кінцевому результаті розглянутої цивільної справи; по-друге, наявність ряду процесуальних прав, що забезпечують здійснення представницьких функцій і дають можливість впливати на розвиток процесу; по-третє, наявність процесуальних обов'язків і відповідальності за невиконання процесуальних обов'язків.

Не має законодавчого вирішення питання про можливість участі декількох представників на одній стороні, що іноді ще називається "множинністю осіб" у представництві. Наприклад, ЦПК Франції зазначає, що "сторона може бути представлена лише однією особою, фізичною чи юридичною, з числа тих, хто має законні повноваження" (ст. 414).

Ускладнення судових спорів неминуче призводить до того, що на стороні позивача чи відповідача виступає більше одного представника. Причинами такого становища може бути відома спеціалізація представників, один з яких є, наприклад, фахівцем у галузі податкового права, а другий - у галузі процесу1. Стаття 38 ЦПК не дає чіткої відповіді про можливість участі в процесі від імені однієї особи декількох представників. Так, ч. 1 ст. 38 ЦПК дозволяє брати участь у цивільній справі особисто або через представника, використовуючи слово "представник" в однині. Проте це не відповідає цілям представництва у процесі, яке покликане захищати права і законні інтереси осіб найкращим чином. Судова практика не вважає порушенням процесуального законодавства участь у справі від імені однієї особи декількох представників. Тому особа для реалізації свого права на участь стороною в процесі може мати декілька представників.

Схожі статті




Цивільний процес України - Харитонов Є. О. - 2. Процесуальне становище представника у цивільному процесі

Предыдущая | Следующая