Цивільне право. Том 1 - Борисова В. І. - Глава 22. Спадкування за заповітом

1. Поняття заповіту та його зміст

Спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом та за законом. При цьому перевага надається спадкуванню за заповітом, оскільки воно безпосередньо пов'язане із повноваженням власника - правом розпорядження.

Заповіт - особливий вид правочину, за яким правові наслідки пов'язуються як із смертю заповідача, так і з волею осіб, які названі у ньому спадкоємцями. Заповіт - це комплекс розпоряджень спадкодавця на випадок своєї смерті. Поряд з основним розпорядженням - до кого перейде майно, у ньому можуть бути й інші розпорядження немайнового характеру.

За своєю юридичною природою заповіт - односторонній правочин із волевиявленням однієї особи (за винятком заповіту подружжя), внаслідок чого після її смерті у осіб, зазначених у заповіті, виникає чи зникає право на одержання спадщини. Той факт, що спадкоємець за заповітом під час складання заповіту не висловив згоди на прийняття спадщини або не знав про складений заповіт на його користь, не впливає на дійсність заповіту. Заповіт повинен складатися особисто заповідачем. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Складання заповіту, незалежно від його змісту, ніякого спадкового правовідношення не породжує. У той же час заповіт виступає як первісний юридичний факт юридичного складу - смерті заповідача, відкриття спадщини, її прийняття, який тягне виникнення спадкового правовідношення за заповітом.

У заповіті втілюється воля спадкодавця, який може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Так, заповідач без зазначення причин може позбавити у заповіті права на спадкування (позбавити спадщини) будь-кого з числа спадкоємців за законом (ч. 2 ст. 1235 ЦК), за винятком тих осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ч. З ст. 1235 ЦК). Розрізняють пряме та побічне позбавлення спадщини. При прямому заповідач зазначає в заповіті не тільки осіб, яким він залишає своє майно, а також і тих, кого він бажає позбавити права на спадкування. Наприклад, у заповіті заповідач вказує на те, що залишає все своє майно двом синам, а дружину, навпаки, позбавляє права на спадщину. В подальшому при відмові синів від прийняття спадщини до спадкування будуть закликатися спадкоємці другої черги за законом. Проте заповідач може, не згадуючи дружину в заповіті, залишити все своє майно двом синам, побічно позбавивши дружину спадщини. Але у цьому випадку, якщо у майбутньому сини відмовляться від спадщини, вдова буде закликатися до спадкування як спадкоємиця першої черги за законом.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування до смерті заповідача, це позбавлення втрачає чинність. Діти (онуки) цієї особи одержують право на спадкування на загальних підставах, тобто позбавлення права на спадкування їх батьків на них не розповсюджується (ч. Зет. 1235 ЦК).

Спадкоємець, позбавлений права на спадкування за заповітом, який буде визнаний судом недійсним, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах (ч. 4 ст. 1257 ЦК).

Заповідач може залишити все своє майно або його частину будь-якій особі (особам), як тій, що входить, так і тій, що не входить у коло спадкоємців за законом. Він може у будь-якому співвідношенні розподілити частки у спадщині між вказаними у заповіті спадкоємцями; скласти особливі заповідальні розпорядження у вигляді підпризначення спадкоємця, заповідального відказу, покладання і цим обмежитися тощо, охопити заповітом всю спадщину або її частину. Частина спадщини, яка не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1245 ЦК). Заповідач також має право охопити заповітом як майно, яке йому належить на момент складання заповіту, так і те, яке може належати йому в майбутньому. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у цьому праві власності тільки до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК).

Невід'ємне право заповідача - у будь-який момент скасувати або змінити раніше складений заповіт. Пізніше складений заповіт скасовує раніше складений повністю або у частці, у якій вона суперечить заповіту, складеному пізніше (ст. 1254 ЦК). Заповіт може бути скасований шляхом подання відповідної заяви нотаріусу або тому органу (посадовій особі), на який покладено здійснення нотаріальних дій. Таким чином, анулювання раніше складеною заповіту може і не супроводжуватися складанням нового заповіту або внесенням змін у раніше складений заповіт.

Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК) може вчинятися для одержання спадщини - майна, яке було їх спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домовленістю між подружжям, а також для того, щоб той із подружжя, який пережив іншого, продовжував жити у звичайному для нього майновому середовищі. Тобто у разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, який його пережив. Нотаріус накладає заборону відчуження майна, яке зазначило подружжя у заповіті. У разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. Нотаріус знімає заборону відчуження майна, і спадкоємці отримують його у власність (якщо приймуть спадщину). Законодавець передбачає за життя чоловіка та дружини право кожного з них на відмову від спільного заповіту. Така відмова нотаріально посвідчується.

Схожі статті




Цивільне право. Том 1 - Борисова В. І. - Глава 22. Спадкування за заповітом

Предыдущая | Следующая