Цивільне право - Майданик P. A. - 5. Методологія науки цивільного права

Поняття і зміст методології цивілістики

Поняття "методологія" має два основних смислових значення: по-перше, методологія, як система певних способів і прийомів, які застосовуються в тій чи іншій сфері діяльності - науці, політиці, мистецтві тощо; по-друге - як вчення про цю систему або як загальна теорія методу, теорія в дії. У зв'язку з цим методологія являє собою філософське вчення про систему методів наукового пізнання і перетворення реальної дійсності, а також вчення про застосування принципів, категорій, законів діалектики і наук до процесу пізнання і практики в інтересах набуття нових знань. В процесі пізнання і дії методологія розробляє немовби стратегію пізнавальної і практичної діяльності і виконує такі основні функції: направляє хід наукового дослідження на оптимальному шляху в інтересах набуття нового істинного знання; регулює застосування методів, засобів і прийомів в процесі пізнання і практики; узагальнює результати наукового пізнання в різні форми знання; формує загальні принципи і методи наукового дослідження.

Слід розмежовувати "методологію наукового дослідження" і "методику наукового пізнання". На відміну від методології як системи методів, методика наукового пізнання виражає певну послідовність розв'язання конкретної наукової і практичної задачі, а також сукупність і порядок застосування належних методів.

Цивілістична наука грунтується на адекватній її предмету методології. Цивілістичною методологією називається її частина, яка вивчає сукупність методів (способів, прийомів), які застосовуються вченими для дослідження предмета приватного права. В літературі юридичну методологію пов'язують з методикою наукової діяльності. Цивілістична методологія вивчає методику наукової цивілістичної діяльності (цивілістики). В свою чергу методика являє собою технологію ведення наукової юридичної діяльності, яка виражається в сукупності методів (прийомів, способів) ведення цієї діяльності, тобто засобів вирішення поставлених перед наукою завдань і досягнення заданих цілей.

Основну складову методології наукового пізнання становлять методи наукового дослідження. Поняття "метод" (від грец. - спосіб пізнання) в широкому смислі означає "шлях до чого-небудь" або спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі. Метод зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів і норм пізнання та дії. Основна функція методу полягає у внутрішній організації та регулюванні процесу пізнання або практичному перетворенні того чи іншого об'єкта.

У цивілістиці застосовуються загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження. До числа загальнонаукових належать діалектичний, формально-логічний, історичний, системно-структурний і функціональний прийоми наукового дослідження.

Діалектичний метод грунтується на визнанні об'єктивності і певної закономірності суспільного розвитку, пізнанні суспільних явищ у процесі їх розвитку (динаміки), в його найбільш повному, глибокому і вільному від однобічності вигляді.

У радянській правовій науці основою пізнання тривалий час вважалося винятково марксистське матеріалістичне вчення про право, згідно з яким право є надбудовою над матеріальним базисом, визначається останнім і змінюється разом із ним. Однак тепер намітився відхід від матеріалістичного монізму, і право, насамперед цивільне, розглядається як елемент цивілізації (культури), що являє собою самостійну цінність. При цьому не заперечується зв'язок права з матеріальними умовами життя суспільства, однак відсутня "тверда прив'язка" його до тієї чи іншої суспільно-економічної формації, не відкидаються цінності і досягнення правової думки інших цивілізацій. У цьому зв'язку в цивілістичній літературі слушно зазначається, що така переоцінка зумовлена зростанням інтересу до гуманітарних аспектів приватного права. Логічним її наслідком є відмова від визнання винятковості будь-якої із систем права і зростання інтересу до основних понять та інститутів приватного права. Такий підхід дістав назву "цивілізаційного методу" (на відміну від "формаційного"), що дає підстави стверджувати про формування в сучасній цивілістиці загальнонаукового цивілізаційного діалектичного методу.

Системний метод передбачає проведення наукових досліджень з урахуванням різних сторін розглядуваного явища, зв'язку цього явища з іншими обставинами, його розвитку. Цивілістичне дослідження, яке повинне враховувати всі сторони відповідного явища і грунтуватися на достатній масі фактів, не може грунтуватися переважно на апріорних висновках. В цивілістиці (як і в науці загалом), де йдеться про масові явища, а не про одиничні випадки, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, без єдиного винятку, які стосуються розглядуваного питання. Системність цивілістичних досліджень передбачає врахування існуючих поглядів, ідей з метою створення нових знань про досліджуване явище. Тому цивілістичні праці не повинні лише повторювати вже відоме і не вносити нічого нового. Водночас слід застерігати від намагань дати "нове" за будь-яких умов, не приймаючи до уваги необгрунтованість і навіть помилковість такої "новизни".

Системний підхід зумовлює органічний зв'язок наукової роботи з практикою. Це слід розуміти не лише як необхідність знання практики вченими-цивілістами, але і поєднання юристами-практиками наукової сторони з догмою права. Необхідність поєднання цих двох якостей викликана тим, що практика є критерієм істинності наукових досліджень. В свою чергу, наукові дослідження повинні слугувати практиці.

Формально-логічний метод грунтується на використанні правил формальної логіки та мови. Він використовується при тлумаченні цивільно-правових норм, при формулюванні цивільно-правових понять, класифікації цивільно-правових явищ. Цей метод покликаний виявити з наявних норм інші, приховані норми. Основними прийомами формальної логіки є індукція (повна, неповна) і дедукція. Метод індукції спрямовує думку дослідника від приватного до загального, від емпіричного аналізу, спостереження та експерименту до пізнання причин і законів реального світу. За допомогою індукції ми виводимо із норм, які стосуються всіх випадків будь-якого класу, взятих окремо, загальну норму (принцип) для всього цього класу. У цьому зв'язку загальні норми права становлять, ніби готовий матеріал для дедуктивних робіт: вивчивши зміст закону, можна робити з нього логічні висновки, розвивати загальні його поняття і положення і будувати на цій основі систему цивільного права. Дедукція, навпаки, спрямовує думки дослідника від загального до приватного. При цьому дедукція в науці цивільного права, яка надає останньому систематичну форму, пов'язана змістом позитивних законів і не дає нам по суті (нічого) нового, її результати - суто формальні. Дійсний цивільний побут (практичне/догматичне цивільне право) можна вивчати не інакше, як індуктивним шляхом.

З цією метою необхідно, по-перше, спостерігати та вивчати конкретні цивільні відносини і факти побуту, збирати зразки правочинів й актів, які визначають ці відносини та особливо найбільш надійний матеріал такого роду - судові рішення.

Історичний метод дозволяє окреслити не лише соціально-економічні передумови виникнення та розвитку конкретного цивільно-правового інституту, але й визначити тенденції та перспективи його розвитку.

Для наукового вивчення досліджуване явище нерідко виділяють із загального зв'язку, що може викликати викривлене уявлення про предмет. Тому застосовується системно-структурний підхід, який означає намагання взяти досліджуване відношення не лише ізольовано, але й у системі тих відносин, які його оточують. Системний метод використовується при дослідженні цивільно-правових явищ, які мають складну внутрішню будову і складаються з кількох елементів (наприклад, підстави виникнення цивільних правовідносин складаються з трьох елементів: правова норма, правосуб'єктність учасників, юридичний факт. Відповідно, ці явища розглядаються в усій сукупності.

Серед спеціальних методів можна виділити три основних, найчастіше використовуваних:

1) герменевтичний, який полягає в застосуванні вироблених юриспруденцією прийомів тлумачення правових норм, які відрізняються за змістом від прийомів формальної логіки;

2) догматичний, який передбачає встановлення суті і призначення юридичних інститутів шляхом застосування спеціально-юридичних прийомів конструювання правових норм та їх тлумачення. Догматичний метод полягає в тлумаченні структури і змісту цивільно-правових норм з метою встановлення їхньої "букви" і "духу", взаємозв'язку між ними. При цьому предметом аналізу є норми права як такі. Догматичний метод органічно поєднаний з методами тлумачення (герменевтики) і формальної логіки. Коли тлумачення роз'яснило смисл наявних норм, а методом формальної логіки вилучено з них інші, приховані норми, виникає громіздка маса матеріалу, в якій важко розібратися, і тим більше запам'ятати. У зв'язку з цим догматичний метод покликаний спростити, впорядкувати і перетворити результат тлумачення і логічного розвитку норми. Іноді його ще іменують конкретно-правовим або формально-юридичним способом;

3) компаративістський або порівняльно-правовий, суть якого полягає в порівнянні схожих правових інститутів, сформованих в різних правових системах, і на підставі порівняння умов їх становлення, розвитку і застосування - виявлення факторів, які зумовлюють той чи інший вид і зміст відповідного інституту. Цей метод сприяє правильному розумінню і застосуванню цивільних норм, виявлення недоліків і прогалин законодавства шляхом зіставлення підходів до формулювання тих чи інших правових норм у різних правових системах.

Крім зазначених методів (герменевтичного, догматичного, порівняльно-правового), цивілісти нерідко використовують у своїх працях спеціальні методи інших наук, як правило - математики, статистики, соціології, історії і лінгвістики.

Схожі статті




Цивільне право - Майданик P. A. - 5. Методологія науки цивільного права

Предыдущая | Следующая