Бюджетна система України - Пасічник Ю. В. - 8.2. Бюджетні відносини

Законодавча база.

Законодавча база бюджетних відносин формувалася на основі російського законодавства, яке більшовики поширювали на Україну. Першим фінансовим документом, що стосувався бюджетних відносин у Росії, було затверджене Раднаркомом Росії у грудні 1918 р. "Положення про грошові засоби і витрати місцевих рад". Цей документ передбачав створення для кожної ради самостійного кошторису (своєрідного бюджету терміном на один місяць), перелік доходів, порядок їх установлення і стягування, порядок складання і затвердження кошторисів, витрат грошових коштів. У документі визначалися податки, які стягуються на потреби місцевих рад. Формально це означало надання місцевим радам певної фінансової автономії, але їх діяльність за епохи військового комунізму була невпорядкована. З метою централізації управління бюджетними ресурсами друга сесія ВЦВК у червні 1920 р. скасувала розподіл на державний та місцевий бюджети, і вони були об'єднані в єдиний загальнодержавний бюджет. За часів НБПу у жовтні 1921 р. ВЦВК ухвалив постанову "Про заходи щодо упорядкування фінансового господарства", якою місцеві й державні бюджети були роз'єднані. З 1922 р. вони функціонували відокремлено.

У грудні 1921 р. ВЦВК і Рада народних комісарів (РНК) ухвалили низку постанов, які заклали основу місцевих бюджетних відносин у Російській республіці, а згодом і в СРСР: "Про місцеві бюджети", "Про місцеві грошові засоби", "Про перелік видатків, які відновлюються на місцеві грошові засоби".

У листопаді 1923 р. ЦВК СРСР затвердив "Тимчасове положення про місцеві фінанси", а в жовтні 1924 р. була ухвалена нова редакція "Тимчасового положення про місцеві фінанси".

Відповідно необхідні законодавчі акти були прийняті і в Україні. У1925 р. постановою ВЦВКУ було введено в дію "Тимчасове положення про місцеві фінанси УСРР", яке визначило перелік місцевих податків і зборів, що стягувалися в Україні. 27 вересня 1925 р. була ухвалена постанова ВЦВКУ і РНК УСРР "Про місцеві податки і збори", яка встановила детальний перелік місцевих податків і зборів та порядок їх застосування.

25 серпня 1926 р. ЦВК СРСР затвердив "Положення про місцеві фінанси СРСР", яке передбачало місцеві податки, а союзним республікам надавалося право встановлювати додаткові місцеві податки з об'єктів. Прийняте після цього постановою ВЦВКУ "Положення про місцеві фінанси УСРР", яке було введене в дію з 1 жовтня 1926 p., додатково передбачало 14 місцевих податків і зборів.

2 січня 1928 р. ВЦВКУ і РНК УСРР прийняли постанову "Про самообкладання громадських потреб", якою регламентувався порядок самооподаткування в Україні.

15 травня 1929 p. XI Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР, яка складалась із п'яти розділів і 82 статей. Четвертий розділ мав назву "Про бюджет Української СРР".

Правова база місцевого оподаткування в СРСР змінилася під час податкової реформи 1930-1932 pp. Її результатом стало подальше звуження фінансових повноважень місцевих органів. Перелік місцевих податків включав лише два види: податок з будов і земельну ренту. Коли друга сесія Верховної Ради СРСР затвердила Державний бюджет на 1938 р., то до нього були включені місцеві бюджети і бюджети державного страхування. Таким чином, з 1938 р. і до розвалу СРСР функціонував єдиний державний бюджет, хоча окремо в ньому визначалися місцеві бюджети.

10 квітня 1942 p. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про місцеві податки і збори", згідно з яким були встановлені такі їх види: податок з будов, земельна рента, збір із власників транспортних засобів, разовий збір на колгоспних ринках. Місцеві Ради отримали право надавати пільги на місцеві податки або не запроваджувати їх зовсім.

У 1953 р. був прийнятий новий закон про сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогосподарського виробництва введено податок за твердими ставками з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору, передбачалась система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей військовослужбовців та ін.).

У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від 6 до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового доходу колгоспників у розмірі 14 %, що була диференційована по республіках і областях.

Протягом 1960-1962 pp. було підвищено неоподатковуваний мінімум заробітної плати, знижено податок із заробітної плати для низькооплачуваних громадян, скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних.

Останнім союзним актом щодо місцевих податків став указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 січня 1981 р. "Про місцеві податки і збори", згідно з яким установлювалися три загальнодержавні місцеві податки - з власників будов, земельний податок та податок з власників транспортних засобів. Відповідно до цього указу надавалися певні повноваження союзним республікам, котрі дістали право за законами або указами Президій Верховних Рад запроваджувати міські збори з громадян за надання їм послуг, пов'язаних з організацією туризму, відпочинку та екскурсій, рибальством і мисливством, а також за інші види послуг для часткової компенсації витрат на ці цілі. Відповідно до цього указу Рада Міністрів УРСР прийняла 22 вересня 1983 р. постанову "Про курортний збір з громадян, які прибувають на відпочинок до курортних місцевостей УРСР без путівок чи курсівок", де було встановлено розміри курортного збору. Президіям Верховних Рад союзних республік дозволялось також установлювати розміри, порядок обрахування і стягування разового збору на колгоспних ринках.

Схожі статті




Бюджетна система України - Пасічник Ю. В. - 8.2. Бюджетні відносини

Предыдущая | Следующая